Українська правда
Історична правда

З пітьми тоталітаризму... Пам’яті Славка Доценка

Левко Лук'яненко _ Середа, 7 листопада 2012, 16:56
Версія для друку
Левко Лук'яненко
Юрист, учасник антикомуністичного руху, політв'язень радянських концтаборів

24 жовтня 2012 року подався у мандрівку всесвітами Ростислав Доценко – відомий літератор, критик, перекладач, літературознавець, лауреат премій ім. Максима Рильського та ім. Миколи Лукаша, учасник українського руху опору, політв’язень радянських тюрем і концтаборів (1953-1963).

Народився Ростислав 19 квітня 1931 року в Києві і перші десять років прожив в комуналці (15 м2 на 4 особи) за кількасот метрів від колишнього Інституту Шляхетних Дівчат, що тоді став розстрільним ізолятором НКВД [нині - Жовтневий палац, де відбуваються концерти та інші розважальні заходи].

Ще дошкільням частенько вранці чув як пенсійні сусідки в кухні напів-пошепки ділилися новинами з якого помешкання кого "забрали" за ніч. А в першому класі він уже й сам явив проблиск прижмуреного сприймання дійсності.

Коли до нього завітав однокласник Кім, син заступника одного з наркомів із сусіднього недавно збудованого великоначальницького будинку з окремими квартирами на кожну родину – розкіш для тих часів – і, розглянувшись навкруг, здивовано запитав, "А де ж твоя кімната?", то почув у відповідь: "Та осьо під столом!" (що не було ніяким наклепом, а відповідало передшкільній дійсності Ростислава).

У десятирічному віці Ростислав був уже свідомим українцем, твердо стояв на своїй постанові спілкуватися з усіма тільки українською мовою, що було незвично в зросійщеному Києві, а також читав запоєм: став книжником, “списувателем та малювателем зшитків”.

1941 рік...На зміну більшовикам - прихід в Київ нацистів... Ростислав вперше в житті побачив тризуб і жовто-блакитний прапор, що розвівався над Києвом, насолоджувався читанням повної підшивки “Літаврів”, які встигла перед розстрілом у Бабиному Яру видрукувати у Києві Олена Теліга! Та недовго тривало радісне передчуття свободи. Не забарились нові трагічні події, вже в брунатному обладунку.

В шістнадцятирічному віці восени голодного 1947 року посеред навчальної чверті він перейшов до київської школи № 92 ім. І. Франка, що містилась в будинку славетної Колегії Павла Галагана.

Ростислав Доценко, 2011 р.

Стрімко розвивався Ростислав як духовна особистість, формувався його сильний характер та світосприйняття очима продовжувача ідей геніїв "розстріляного відродження", почав проявлятись його талант до бібліографіі, семимильними кроками продовжувалась його самоосвіта з набуттям енцеклопедичних знань з різноманітних галузей буття, що продовжуватиметься все його життя.

А головне, весь всесвіт Ростислава обертався навколо української ідеї. Виростаючи в російськомовному середовищі міщанського Хрещатика, він не тільки протистояв асимілятивному оточенню сам, але завдяки силі своїх переконань привертав до українства і інших.

За ним ішли кращі і найдопитливіші з його однокласників. І не перелічити тих, хто завдячує своему особистісному становленню саме Ростиславові. Цей дар духовно збагачувати, перероджувати інших буде з Ростиславом все його життя.

Якось-таки перебувши тяжкі голодні воєнні і повоєнні часи, що забрали один по одному всіх його рідних, вступає Ростислав в 1950 році до Київського університету на філологічний факультет. Але не довго перебував Ростислав в лавах студентства.

В лютому 1953 року, звинувачений в "українському буржуазному націоналізмі", разом з двома однокурсниками Грицьком Волощуком та Миколою Адаменком був засуджений на 8 років та відправлений в табори на "неісходимому" сході есесесеру.

Попри жахи концтабірних обставин, щоденну боротьбу за фізичне виживання, почались в тих неймовірних умовах Ростиславові справжні університети, унікальний духовний вишкіл, де доля мене і звела з Славком.

В таборах він запізнався з провідними діячами українського національно-визвольного руху (назвати хоча б Йосифа Сліпого, з яким в прямому сенсі ділив суху шкоринку!), хлопцями з ОУН, УПА, литовськими "лісовими братами", вченими, філософами, митцями - безліччю непересічних особистостей представників різних національностей та культур з усіх-усюд безкрайньої імперії.

З товаришами по ГУЛАГу Давидом Мазуром і Аркадієм Суходольським, 1953 р., Кунєєвський табір, "КуйбышевГЭСстрой"

У вільні хвилини від "концтабірного" будівництва Ростислав, натхненний від спілкуванням зі своїми духовними побратимами по неволі, посилено займається самоосвітою, зокрема, цікавить його політекономія, філософія, іноземні мови. Вже тоді він вперше почав випробовувати себе у художніх перекладах.

Неймовірно уявити, але в тих-таки умовах "ідеологічне" загартування Ростислава переросло в новий напрямок. Разом з побратимами він засновує вже інтернаціональну "Групу революційних марксистів", яка мала та меті поборювати тоталітарний режим в СРСР, пише програму нової організації.

Звісно, хлопці були викриті. Ростислав був засуджений до смертної кари... На його щастя, саме на цей період припав дипломатичний жест Кремля з відміною смертної кари, повіяв перший вітерець "відлиги" і Ростиславів вирок було замінене на додаткові 7 років ув’язнення.

Відсидівши десять років, Ростислав, як він сам згадує, "з мордовських конопель несподівано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво, де радо познайомився з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Аллою Горською та багатьма-багатьма іншими непересічними особистостями тих явно відродженських років".

Пощастило відновитись і в університеті, який успішно закінчив 1965 року.

Далі - роки редакторської праці у видавництві "Дніпро", де Ростислав Доценко підготував чимало перекладних видань українською мовою, серед них і дванадцятитомник Джека Лондона, і нажив собі титул "редактора доброї крові" (за висловом Анатоля Перепаді).

За цей час виходить у Ростислава Доценка декілька власних книжкових перекладів (зокрема, романи Оскара Вайлда, Фенімора Купера, Вільяма Фолкнера, оповідання Марка Твена, Едгара По), десятки публікацій в періодиці: переклади та статті на літературні та культуромовні теми.

Статтю "Мовна бистрінь і словникова нетеча" про скрушний стан лексикографії на терені підрадянської України, вміщену в київському місячнику "Вітчизна" №12 за 1966 рік, оперативно передрукував оунівський журнал у Лондоні "Визвольний шлях" №2 за 1967 рік, розпочавши вихід Ростислава Доценка на емігрантську орбіту.

На початку 70-х років у "Дніпрі" пригніздився гурт опозиціонерів-літераторів з Іваном Дзюбою включно, що підтримували тісні зв’язки з "крамольними" Миколою Лукашем та Григорієм Кочуром.

Над Ростиславом та його літературними побратимами нависла загроза арешту. Пішли допити. Після відмови співпрацювати з КГБ Ростислава Доценка звільними з роботи у видавництві (як згадував Славко – "Ще благородний жест з чийогось боку!") та фактично позбавили змоги публікуватись.

Лише через кілька років вдалось Ростиславові влаштуватись на роботу у "позаідеологічній" сільськогосподарській бібліотеці. За цей час вимушеного "публікаційного" мовчання вдалось укласти досі не видані російсько-український та англо-український словники прислів’їв і збірник світової поезії про мову, де самих тільки перекладів було зібрано більше, як зі ста мов.

Улюблені кількома поколіннями книжки - переклади Ростислава Доценка

У 80-х роках, коли все ж таки з’явилася можливість опублікувати дещо з перекладеного, побачили світ понад сто творів різних жанрів (романи, повісті, оповідання, новели, п’єси, вірші), зокрема: романи В. Фолкнера, Ч. Діккенса, М. Мітчел, твори В. Ірвінга, Р.Л. Стівенсона, Е.По, Е-С. Томпсона, Д.Г. Ловренса, Р. Бредбері, А.Ч. Кларка, К.Саймака, Д.М. Лессінг, І. Гінтера, В.С. Найпола, К.Е. Портер, П. Хоргена та інших.

О цій порі Ростислав ревно перейнявся етнічно ніби далекою країною Ірландією з близькістю до України її історичної долі, фольклорно-культурних традицій та національно-визвольної боротьби.

Він публікує критичні статті та перекладає видатних ірландських письменників: Френка О’Коннора, Ш. О’Фаолейна, Л. О’Флаерті, Б. Фріла, Ш. О’Кейсі, М. О’Сулавойна, М.Фаррела, М. Лайвін, М. Маклейверті, В. Меккіна, Б.Кілі, В. Тревора, Е.О’Брайєна та багатьох інших.

Також видає перекладні збірники "Господар у домі", "Ірландські прислів’я та приказки", "Казки смарагдового острова". Перекладав Славко Доценко і з польської, зокрематвори С.Є. Лєца, С.Лема, Я.Бохенського, з французької – твори Гі де Мопасана, Ж.-П. Сартра, А. Моруа, Ф. де Ларошфуко.

Остінніми десятиріччями Доценко особливу увагу приділяв дослідженню літературного процесу в ХХ столітті, зокрема, творчості репресованих авторів, новелістики та поезії на еміграції. Він упорядкував видання творів Л. Гребінки, публікував в періодичних виданнях твори О.Теліги, О.Курінного, О.Григоренка, Є. Яворівського, Г.Мазуренко, О.Веретенченка, П. Карпенка-Криниці, О.Тарнавського, М. Тарнавської, Л.Лимана. Автор книги "На лезах блискавок" про видатного, незламного, надзвичайно талановитого поета-правозахисника, його великого друга Юрія Литвина.

Плодами роботи в архівах та бібліотеках стали також низка критичних статтей з розмаїтих ділянок культури, історії та політики: "Під неситим цензурним оком", "Затятий всеукраїнець позасторічної давнини" (про Олександра Кониського), "Розкоші та злидні української енцеклопедизації", "Гамсун, голод і колаборантство", "Переклад – для самозбагачення чи самообкрадання?" тощо.

Табірна молодість Ростислава Доценка

У роки радянського режиму будь-які публікації коштували Ростиславу Доценку великих зусиль, бо редакції українських видавництв боялися публікувати не лише його статті, але й переклади. Вільно-невільно схиляється він до мікротекстів. Так постали історіософські за його ж висловом "напів-афоризми" з циклу "Світлих думок проти ночі".

Тільки у 1986 році стає членом Спілки письменників України.

Незважаючи на постійні політичні переслідування та неможливість повноцінно творити за радянських часів, Ростислав Доценко залишив нам у спадок більше сотні неповторних перекладів кращих творів світової літератури, десятки критико-аналітичних статтей. Бібліографія його праць перевищує п’ять сотень найменувань.

На схилі літ писав Ростислав Доценко: "Такий же короткий відтинок у часі дарує життєва доля кожному із землян...І яке це щастя, коли бодай дехто з нас еманацією чистоти мистецької та духовної спроможен продовжити своє буття серед людей!"

Славкові твори, дослідження та думки справді продовжуватимуть жити серед нас та формуватимуть нові покоління українських інтелектуалів. І наш борг перед Славком завершити розпочаті ним літературознавчі пошуки, видати ще і досі неопубліковані його переклади, статті та інші доробки.



Теми: memoriam, XX сторіччя, XXI сторіччя, історія України, дисиденти, письменники, ЧК-КГБ




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter