Спецпроект

Відповідь Юрію Шимку

...Також неправдою є те, що я намагався відмінити лекції Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що проОУНівські елементи тиснуть на організаторів моїх лекцій. Такого я не бажаю нікому іншому. Лист п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців є повні подібного невігластва і брехні.

Мені шкода витрачати час на захист своєї особи, натомість варто унаочнити читаючій публіці рівень щирості й розуму деяких полемістів.

Останнім часом з'явилися аж чотири відомі мені публічні напади на мене й на мою наукову роботу, написані провідними бандерівськими діячами в Північній Америці, між ними "Відкритий лист" Юрія Шимка, де питається: "Як професор Химка смів представити зовсім непрадиві факти?"

Визнаю, що один факт, що його цитує автор "Відкритого листа", є неправдивий: коли я написав, що п. Шимко виголосив 20 липня 1985 р. промову у провінційному парламенті. Неправдивий, бо промова, хоч виголошена п. Шимком 20 липня в Оттаві, виголошена була на мітингу канадських українців перед федеральним парляментом.

Той мітинг протестував проти застосування у процесах над людьми, звинувачуваними у військових злочинах, доказів, які були отримані від совітів.

Я маю фотокопію його промови - навіть із його підписом - де можна знайти такі слова: "Сьогодні ми єднаємося з єврейською громадою Канади у відзначенні пам’яті шести мільйонів жертв Голокосту, скоєного нацистським режимом. Ми також у рівній мірі єднаємося з українською громадою у відзначенні пам’яті семи мільйонів жертв совєтського геноциду, скоєного великим штучним голодом в Україні".

Як я міг написати той неправдивий факт, що п. Шимко промовляв такі слова не на мітинґу перед федеральним парламентом, але у провінційному парламенті? Бо помилився.

Документ мав дату і місце виголошення (Ottawa, Parliament Hill). Я неправильно це тлумачив. Тому дякую Орестові Мартиновичу, який з’ясував правдивий контекст і вказав на статтю в "Ukrainian Weekly", де згадано цю промову п. Шимка.

Люди помиляються. Навіть п. Шимко у "Відкритому листі". Він, приміром, пише: "Всупереч світом признаних доказів про те, що масове вбивство польських воєнно-полонених у Катині було скоєне руками радянської влади, Химка твердить, що за доказами свого студента Пера Рудлінґа, причетниками тих жорстоких вбивств були також члени Буковинського Куріня ОУН-М."

Але ж я виразно писав про Хатинь у Білорусі - а отже, про зовсім інший злочин, справді скоєний нацистами й шуцманами.

Також п. Шимко згадує Пера Рудлінґа і трохи далі в листі Ґжеґожа Россолінського-Лібе як моїх студентів-аспірантів. Аж ніяк не хочу відхрещуватися від колег, але треба уточнити, що д-р Рудлінґ зробив свій докторат під керівництвом професора Девіда Марпльза і що, хоча д-р Россолінський-Лібе провів один рік у Канаді під моїм керівництвом, він почав і завершив свій докторат у Німеччині.

Натомість, д-р Богдан Клід, про якого п. Шимко має кращу опінію, почав свій докторат під керівництвом блаженної пам'яті Івана Лисяка-Рудницького, але завершив під керівництвом горезвісного Химки.

Але я не відповідальний ані за те, що пише Клід, ані за те, що пише Рудлінґ – я відповідальний за те, що я сам пишу.

Також п. Шимко стверджує наступне: "з 1976 року Джон Химка за офіційним дозволом Кремля у Львівському університеті досліджував радянську документацію для своєї докторської дисертації на тему С. Бандери та "фашистської" ОУН".

Залишу ту єрунду про Кремль, але п.Шимко легко міг би перевірити й пересвідчитися, що темою моєї докторської дисертації була польська соціал-демократія і український радикалізм у Галичині в 1860-их – 1890 рр.

Також неправда, ніби "Химка не соромився підписати петицію, щоб унеможливити та замовчувати виступи та лекції в Канаді і США українського історика Руслана Забілого". Текст петиції не вимагає відмінити лекції п. Забілого. Інакше я б не підписав.

Хоч я й був приголомшений тим, що п. Забілого запросили виступати в рамках семінарів Канадського інституту українських студій (КІУС), у своєму листі до директора КІУСу від 2 жовтня 2012 року я написав:

"Я не пропоную відкликати запрошення Забілого. На жаль, останнім часом у моєму житті доволі часто буває, що мене запрошують доповідати в академічному середовищі, після чого проОУНівські елементи в українській та українознавчій громаді тиснуть на організаторів, щоб відкликати запрошення. Такого я не бажаю нікому іншому".

"Відкритий лист" п. Шимка й інші нещодавні напади на мене з боку бандерівців повні подібного невігластва і безсовісної брехні.

Не можна і не варто відповідати на всі наклепи і перекручення, але маю надію, що наведених прикладів вистачить, щоб люди підходили до таких пасквілів із належною обережністю.

P.S. "Історичної Правди": переклад англомовної статті Джона-Пола Химки про погром 1941 року у Львові, з розміщення якої на ІП почалося незадоволення істориком серед окремих наших читачів, дивіться у розділі "Студії"

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.