Ларрі Вулф написав ненаціоналістичну історію Галичини

У Львові презентували нову книгу гарвардського професора – "Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі". Частини України й Польщі, що входили колись до "австрійської" Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн.

Коли 1978 року до Гарвардського університету приїхав польський професор Олександр Гейштор із курсом лекцій про історію середньовічної Польщі, серед слухачів – здебільшого молодих науковців – далекою країною зацікавився лише один студент.

"Я не можу уявити, яким я тоді був. Двадцятиоднорічний дітвак, який намагався досліджувати Галичину, будучи в Бостоні", - згадує Ларрі Вулф, тепер - професор історі, директор Центру східноєвропейських і середземноморських студій Нью-Йоркського університету.

Львів став першим із європейських міст, де презентували його нову книгу "Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі" (The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture).

Нова книга нерозривно пов’язана з попередньою працею історика – "Винайдення Східної Європи", українське видання якої побачило світ 2009 року у видавництві "Критика".

Захід постійно потребує Сходу, підтверджує ідею Ларрі Вулфа професор Гарварду Роман Шпорлюк. Процес самоідентифікації доконечно вимагає і передбачає існування "іншого": без нього просто неможливо скласти уявлення про самого себе.

"Концепція Східної Європи була винайдена західними інтелектуалам, які ніколи не були в цій частині світу, але говорили про неї, - вважає професор Ярослав Грицак. - У новій роботі Вулфа Галичина розглядається вже як окремий об’єкт Східної Європи". На думку львівського історика, американець Вулф пише про Галичину так, як могли б писати про неї люди, що жили тут – українці та поляки.

 

"У першій моїй книзі йшлося саме про процес винайдення Галичини, - погоджується професор Вулф. – Після виходу "Винайдення Східної Європи" мене часто запитували про реальний стан речей, а не фантазії. Тому у другій книзі я хотів знайти відповідь на просте питання: що стається, якщо щось, штучно нанесене на карту, стає дійсністю? Як пов’язати ідею регіону, створеного внаслідок політичного поділу Польщі, з реальністю людей, які там живуть?".

Опозиційна з народження. Як починалась галицька політика

Галичина – один із перших експериментів габсбурзького Просвітництва у просторі Східної Європи. Франц Йосиф ІІ побачив тут "чисту дошку", на якій можна написати чи збудувати що завгодно – покращення становища селян, досягнення релігійної толерантності, миру, економічного розвитку. Таке духовне месіанство, покладене в основу експерименту зі створення Галичини, на думку Вулфа, є "однією з причин того, чому ідея Галичини така потужна, навіть коли вона залишається лише спогадом і фантазією".

Одна з карт історичної Галичини - з Перемишлем, Ярославом і Сяноком

Історик наголошує, що прагнув написати "історію Галичини, яка б не була історією націоналізму". Хоча значення польських, єврейських і українських спільнот, що мешкали на цих землях, у книзі не применшується.

Галичина була засадничо ідеальним задумом, який важко було узгодити з дійсністю, й мала виходити за межі національного. Й двісті тисяч мішаних українсько-польських родин були для Галичини реальністю, каже Вулф.

Утім, надія просвітників на виникнення чогось небаченого на цих теренах була втрачена із розпадом Габсбурзької імперії у 1918 році.

Москвофільство. Як галичани вчили росіян любити Росію

Проте це не означає, що ідея Галичини не має продовження. Як розповів Ярослав Грицак, соціолог Томаш Зарицький спостеріг: частини України й Польщі, що входили колись до Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн. Отже, кордони ХІХ століття мають більше значення за кордони сучасні.

"Тому я б хотів, - каже професор Грицак, - щоб продовження цієї книги стосувалося довготривалості, живучості Галичини".

Микола Бандрівський: Спалювання відьом та упирів у Галичині. Етнографічні етюди

У Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж, французи, почали «переводити через вогонь» осіб різного віку і статі, яких підозрювали у антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб «очищення людських душ» невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни.

Владислав Верстюк: Перший Зимовий похід: тільки факти

Перший Зимовий похід - партизанський рейд Української армії, який розпочався 6 грудня 1919 року. Він тривав шість місяців, за які українські вояки маршем здолали понад 2500 кілометрів, провели десятки успішних боїв

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Єврейсько-українське питання: Праведники народів Світу

Як українські діти та підлітки рятували євреїв у найстрашніші роки.

Микола Бандрівський: Чому «останки князя Осьмомисла» є археологічним фейком?

Факти змушують відмовитись від гіпотези, яка три десятиліття тому стала сенсацією