Українська правда
Історична правда

"Фашизм": 80 років на службі у режиму. Історія використання

Арсен Зінченко _ Понеділок, 17 червня 2013, 17:15
Версія для друку
Арсен Зінченко
доктор історичних наук (Київ)

Питання про владу – головне питання революції. Так yчив Ленін. Але після захоплення влади ключовим питанням є те, як її втримати.

Сила – основний аргумент, але вона примножується силою пропаганди. Ефективна пропаганда – та, яка має пробійну силу й міцно вживлюється в мізки пролетарія, а зовсім не та, що спирається на правдиву картину дійсності.

І нацистська пропаганда, і комуністичні вожді були однаково майстерні у вивалюванні на голови очманілих, одурених і заляканих обивателів цілих потоків пропагандистської брехні.

Це стосується, зокрема, й антифашистської риторики, яка була поширеною в більшовицькій пропаганді ще з початку 1930-х років.

Піддавши репресіям сотні тисяч громадян й винищивши голодом мільйони українців, сталінська пропаганда галасувала з приводу безчинств гітлерівських головорізів, щоб відвернути громадян від власних кривавих злодіянь.

Для української інтелігенції сталінські пропагандисти розробили цілу систему паплюження, незмінними в яких виступали ярлики "буржуазний націоналізм" і "фашизм". Вони стали нормою для пропаганди на багато десятиріч.

Як стверджували сталінські пропагандисти, "націоналісти" й "фашисти" густо обсіли й академічні установи. "Інститут мовознавства – справжнє логовище буржуазних націоналістів", а журнал "Мовознавство" – це "трибуна буржуазних націоналістів", – писав "Комуніст" 5 жовтня 1937.

Проте, як писалося в газеті, буржуазні націоналісти орудують не лише в інституті мовознавства, але й в Інституті гірничої механіки, Інституті водного господарства, Інституті історії.

Нищівних ударів було завдано й по колективу Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). Цекістські критикани галасували, що працівники інституту пропагували "на педагогічному фронті" "буквально фашистські теорії".

"Фашистська педагогіка" – ключове звинувачення, яке лунало на погромних партійних зборах закладу в червні 1934. Новопризначений директор інституту Хаїт у виступі вимагав нещадної боротьби з нацухилом: "Якщо не чути тепер боротьби з нацухилом, це доказує, що на нашому фронті не все гаразд".

Внаслідок карально-репресивних акцій проти працівників УНДІПУ в 1933-34 роках кількісний склад зменшився наполовину.

"Довгий час у Харківському обласному відділі наросвіти орудувала буржуазно-націоналістична погань, – повідомлялося в одній із статей газети "Вісті". – Внаслідок цього чимало шкіл Харкова і області були засмічені колишніми петлюрівцями, есерами, боротьбистами, меншовиками, цим живильним середовищем для фашистських шпигунів".

Сучасники оповідають про випадки, коли звичайних шкільних учителів заарештовували за звинуваченням у причетності до фашистської пропаганди, покликаючись на те, що начебто вони змушували учнів малювати свастику.

У шельмуванні української мистецької й наукової інтелігенції особливо відзначився заступник наркома освіти Андрій Хвиля. Він став інструментом у боротьбі проти наркома освіти й одного з творців українізації Шумського та письменника Хвильового, яку повів Каганович.

"Українські фашисти Єфремов, Донцов, Шаповал, Коновалець, Левицький, митрополит Шептицький … бачили в Шумському й Хвильовому своїх шпигунів-союзників", – писав Хвиля в 1934 році.

Сталінський пропагандистський маховик підминав під себе нові й нові жертви. Восени 1933 за гратами спецв’язниці в Ленінграді опинився видатний мистецтвознавець Федір Шмідт, який тривалий час очолював кафедру мистецтвознавства ВУАН.

Націоналістична пропаганда, прагнення до повалення радянської влади за допомогою інтервенції фашистської Німеччини – усе це й стало "підставою" для ухвалення йому судовою трійкою НКВД Узбецької ССР 5 листопада 1937 смертного вироку.

В числі кращих учнів професора Шмідта був перший доктор мистецтвознавства в Україні Стефан Таранушенко, який упродовж 1920-х-на початку 30-х років провадив неоціненну масштабну працю у виявленні, обмірі, фотофіксації пам’яток народного мистецтва, в тому числі, дерев’яного зодчества, створенні й поповненні музеїв.

Цього авторитетного мистецтвознавця, пам’яткоохоронця й педагога у жовтні 1933 було заарештовано опричниками ГПУ. Музейницька діяльність Таранушенка подавалася в матеріалах обвинувачення як така, що пропагувала культуру українського фашизму.

Відомого мистецтвознавця й археолога, подвижника пам’яткознавчої й пам’яткоохоронної діяльності Миколу Макаренка, оборонця Михайлівського Золотоверхого собору, було вислано до Казані.

У квітні 1936 управління НКВД Татарської АССР звинуватило його в участі в "контрреволюційній групі фашистського напрямку". 4 січня 1938 його розстріляли.

25 грудня 1933 заарештували видатного театрального діяча-модерніста Леся Курбаса.

Сталінські опричники добре простежують психологічний стан Курбаса, який не може собі припустити жодного зіставлення з фашистами. І з тим більшим садистським задоволенням продовжують травмувати його подібними брутальними звинуваченнями.

"...недавно он очень переживал … статью члена ЦК КП(б)У ХВЫЛИ А., в которой последний назвал КУРБАСА фашистом. КУРБАС говорит, что он злейший враг фашизма…".

Подібне тавро було накладене й на ще одного соловецького в’язня – блискучого українського письменника Валер’яна Поліщука, якого, як і Леся Курбаса, було знищено на Соловках.

Звинувачення в націоналізмі, шпигунстві й фашизмі передували арештові й знищенні цілого грона талановитих художників-бойчукістів, серед яких блискучі імена самого Михайла Бойчука та його учнів Івана Падалки та Василя Седляра.

У присудах НКВД їх звинувачено як учасників націонал-фашистської терористичної організації, що ставила собі за мету "відторгнення України від СРСР і реставрацію капіталізму".

Творчість Василя Седляра у цих звинуваченнях енкаведистів ототожнювалася з проявами фашистської ідеології на культурному фронті.

Масова "антифашистська" пропаганда розгорталася передовсім зі сторінок офіційних партійних органів, московської "Правди" й харківського "Комуніста".

Один з типових газетних доносів у "Комуністі" за 24 липня 1937: "У земельних органах України викрито чимало ворогів. … Підло маскуючись, видаючи себе за "видатних спеціалістів", ці фашистські наймити все робили для того, щоб підірвати колгоспне будівництво…".

А ось передова в "Комуністі" за 3 вересня 1937: "Розгромити буржуазно-націоналістичну агентуру фашизму".

Інспіровані більшовицькою Москвою технології імплантувалися в Києві, а далі – в обласних центрах. Про "буржуазно-націоналістичне кубло в музеях Києва" читаємо у великій статті на три колонки в "Комуністі" за 2 жовтня 1937.

В інтерпретації функціонерів Полтавського міського відділу ГПУ діяльність видатного етнографа й музейника Никанора Онацького розглядалася як зброя для збудження націоналізму та фашизму в Україні.

У листопаді 1937 Онацького за постановою особливої трійки при УНКВД було розстріляно. Харківський історичний музей розглядався як "наймахровіший український фашистський музей".

"Навести лад у Молдавському радіокомітеті",. – закликає Авраменко зі сторінок "Комуніста" за 27 липня 1937 й розпочинає матеріал з курйозного факту: "Ще в минулому році під час передачі політичної інформації з усіх репродукторів … загавкав собака. Собака був на вулиці, але підла ворожа рука відкрила вікно в тираспольській радіостудії і мікрофон поніс гавкання в ефір".

Насамкінець у статті повідомляється про репресії, вчинені проти чільних працівників радіокомітету.

Після шельмування Української автокефальної православної церкви як "націоналістично-фашистської", неминучою була й ліквідація її митрополита УАПЦ Василя Липківського.

У протоколі засідання Трійки при Київському обласному управлінні НКВД УССР від 20 листопада 1937 зазначено звинувачення в тому, що він "является одним из руководителей националистической фашистской организации украинских церковников, ставивших целью отторжение Украины от СССР и создания самостоятельного государства фашистского типа".

В графі ухвал записано: "Липковского Василия Константиновича РАССТРЕЛЯТЬ. Лично принадлежащее ему имущество КОНФИСКОВАТЬ. Альтзицер".

У повідомленні інформаційного агентства РАТАУ "За мир проти війни, проти фашизму" йдеться про 30-тисячний мітинг на київському стадіоні "Динамо" імені Єжова: "Ледве встигли вчора закінчити роботу на фабриках і заводах, в установах Києва, як широкі вулиці міста заповнилися тисячами людей.

… З особливою силою закипає великий народний гнів проти троцькістсько-бухарінських, націоналістичних агентів фашизму, які йдуть на всі наймерзенніші в світі підлоти, щоб спровокувати війну проти Радянського Союзу".

Повідомляючи про багатолюдні мітинги у Донбасі, Харкові, Дніпропетровську, Вінниці, Херсоні та інших містах, інформація РАТАУ завершує: "Ще вище піднесемо більшовицьку пильність, виявимо до кінця, вирвемо з корінням всіх ворогів народу всю фашистську погань!".

Хоча колорит епохи "Великого ГУЛАГу" неповторний, але масовий "антифашистський" стриптиз, розроблений в нетрях НКВД, надихає онуків доблесних чекістів і через багато десятиріч.

Вони і нині з ентузіазмом сіють пропагандистську блекоту, узяту із запасів сталінських спецслужб. Найголосніше кричать про фашизм і націоналізм нинішні комуністи, продовжуючи виступати в ролі продавців страху, який вони густо засіяли ще в 1930-ті роки.

Справжню ціну цих кривавих маніпуляцій виставив ще в 1944 Олександр Довженко, який розпізнав сутність сталінсько-більшовицького режиму.

Спецагенти НКВД, які стежили за ним ще з 1926, повідомляли у донесенні про довженкову оцінку комунізму й фашизму як "філософських братів, позаяк і те й інше – тоталітарні режими".

Комуністи та їхні подєльники за коаліцією наймають сучасних пропагандистів і політтехнологів, які залюбки вдаються до "антифашистської" риторики та "антифашистських" парадів в ім’я збереження влади.

Цей пропагандистський інструментарій видає його замовників як спадкоємців ГПУ-НКВД, які ревно виконували доручення Сталіна у справі нищення України.

Арсен ЗІНЧЕНКО, доктор історичних наук, для УП

Читайте також:

Як із опозиції ліпили фашистів 10 років тому. ФОТО

Звідки беруться міфи від ПР про "фашистів"

"Антифашизм" - технологія для боротьби з опозицією

"Буржуазні націоналісти" в уявленні радянського агітпропу. СКАНИ

Регіонали Горлівки обізвали Стуса "фашистом"

Чи існував "український національний фашизм"?

Інші матеріали за темою "Політика"



Теми: політика, агітпроп, пропаганда, СРСР, XX сторіччя, репресії, сталінізм




Як у Києві 1918-й рік зустрічали

15.01.2018 _ Світлана Панькова
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter