Українська правда
Історична правда

У 40-Річчя Української Гельсінської Групи. До генези створення Групи

Осип Зінкевич _ Середа, 9 листопада 2016, 20:43
Версія для друку
Осип Зінкевич
Голова видавництва "Смолоскип" (з 1968 року - в США, з 1991 - в Україні).

Цього року  у місяці листопаді ми відзначаємо 40-річчя створення Української Гельсінської Групи. У нашій новітній історії створення Групи мало недвозначне  значення у здобутті і проголошенні Незалежності України.

Серед п’яти Гельсінських Груп, які постали на території колишнього СРСР (Московська, Українська, Вірменська,  Литовська і Грузинська), наша Група під кожним оглядом стала унікальною.

Інші Групи  не зуміли втриматися так довго, як Українська. Московська і Литовська групи проіснували по 6 років (1976-1982), Вірменська 3 роки (1977-1980),  Грузинська всього  один рік (1977), Українська – 12 років (1976-1988).

Під кожним оглядом, ми українці виявилися зовсім іншими за своєю вдачею, за своїми переконаннями, за своєю впертістю  і своєю вірою у правоту справ, які обстоюємо.

Інші Групи після арештів їхніх членів призупиняли свою діяльність і не поповнювалися новим  членами, а ми навпаки, після арештів перших, осново-положників, ми майже до кінця поповнювалися усе новими і новими членами, тими які перебували на волі і навіть тими, які перебували в ув’язненні.

Це унікальний випадок серед багатьох народів у подібних випадках. Подумати лише, людина, яка перебуває на волі, бачачи, що усіх членів виарештовують, а вона на злість усім радянським каральним органам оголошує своє членство в Групі, знаючи, що за це її чекає 7 років концтаборів і 5 років заслання.

Перспектива негайного ув’язнення нових членів не лякала. Від перших 10 членів-основоположників у 1976 році, Українська група до 1987 року збільшилася до 50 членів.

У тих буремних роках автор  цих рядків спорадично вів свій щоденник, записуючи важливіші події у нашій діяльності і житті. Тут варто  навести зі щоденника деякі моменти того часу, щоб побачити, як українці у Західному світі сприймали ці події, як до них ставилися і як включалися в акції на підтримку позицій УГГ і на захист ув’язнених членів.

У "Щоденнику" за 14 травня 1976 р. читаємо: "Телефон на роботу  з українського відділення радіо "Свобода" у Нью-Йорку.

Повідомляють, що у Москві створено Групу сприяння...яку названо Московська Гельсінська група... Питають, чи маємо якісь інформації у цій справі з України. Сказав, що не маємо".

3 серпня 1976: "Вчора ми повернулися з Монреаля. Застав багато пошти. Отримали першу інформацію з України про Гельсінський процес. Згідно з нею, в Україні триває підготовка до створення  Гельсінської групи, активну роль у цій справі відіграють письменник Микола Руденко і генерал Петро Григоренко, який живе в Москві і який став членом Московської групи. 

Затримка зі створенням такої групи (в Україні) має принциповий характер.Деякі члени Московської групи вимагають, щоб Українська група була частиною Московської, на що не погоджуються українські активісти. Яка позиція Григоренка, нам не відомо.

Згідно з цією інформацією М. Руденко наполягає, щоб Група мала назву Українська, а не Київська, щоб була самостійна, незалежна і не була частиною Московьскої.  

Я зразу подзвонив до радіо "Свобода" і повідомив їм таку інформацію. Ми домовилися, що наразі ми цієї інформації не будемо публікувати в пресі і вони не будуть передавати по радіо".

16 вересня 1976: "Юрко С. (Саєвич) повернувся з України... був у Конча-Заспі, де зустрічався з М. Руденком. Привіз поеми "Хрест" і "Я вільний", збірку віршів, багато особистих фото Руденка. Він інформував Юрка про підготовку створення Гельсінської групи в Україні, вона має бути самостійна і обстоювати незалежність України.

Є чимало осіб, які готові стати членами Групи, але їхніх імен він не назвав. Наголошував, що Група не буде підпільною, а відвертою у своїй діяльності. Передбачав, що після створення Групи його телефон правдоподібно буде відключений, тому дав Юркові телефон генерала Григоренка у Москві й поручав до нього дзвонити. 

Юрко повідомив його, що як тільки буде створена Українська Група, у Вашингтоні буде створений Комітет з представників правозахисних організацій, які будуть репрезентувати на Заході їхню Групу, на що Руденко погодився".

Щоденник Осипа Зінкевича було видано цьогоріч у видавництві "Смолоскип"

12 листопада 1976: "...Телефонують з радіо "Свобода". Повідомляють, що створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод.

Її очолив Микола Руденко, представником Групи в  Москві призначено генерала Петра Григоренка.

Руденко влаштував у Москві прес-конференцію, на якій повідомив про створення Групи.

Я зразу сів за телефон і почав дзвонити представникам усіх правозахисних груп, комітетів оборони українських політв’язнів, повідомив що збори  відбудуться 17 листопада у Вашингтоні і на них буде створено Комітет, який буде представляти Групу на Заході.

Питав, хто дає згоду стати членом, якщо на той день не зможе прибути до Вашингтона".

18 листопада 1976: "Вчорашній день, середа, став історичним – ми створили Комітет. У вечірніх годинах зустрілись у приміщенні св. Софії (у Вашингтоні).

Ми поїхали разом з А. Зваруном. Прибули також У. Мазуркевич, Ю. Саєвич, Ю. Дейчаківський, І. Кошман, А. Грушкевич.На пропозицію Зваруна нову організацію ми назвали Helsinki Guarantee for Ukraine Committee.

Мали проблему з перекладом цієї назви на українську мову. Ю. Саєвич  запропонував такий переклад: Комітет Гельсінських Гарантій для України, що стало офіційною назвою Комітету.

На мою пропозицію ми обрали головою Комітету доктора А. Зваруна, голову "Смолоскипу", а на секретаря Ю. Саєвича, який через те, що працює у державній американській установі, буде  вживати псевдонім Богдан Ясень. Присутні узгодили, що я буду вести телефонічні розмови з членами Групи в Україні, а через своє ОУНівське минуле не буду вживати свого прізвища, а буду вживати псевдонім Ю. Саєвича – Б. Ясень.

Усі присутні стали членами Комітету. Ті особи, які не могли прибути на збори і які телефонічно дали свою згоду, стали членами Комітету – А. Фединський, М. Зарицька, А. Каркоць і М. Стефанюк.

На зборах обговорено план діяльності Комітету. Він має перекладати всі документи української Групи на англійську мову, розсилати їх політикам і членам міжнародних правозахисних груп, влаштовувати прес-конференції, представляти Групу на різних конференціях, видавати англійською мовою інформаційний бюлетень".

21 листопада 1976: "Согодні, у неділю, я не пішов  до церкви з дружиною і дітьми, вперше у своєму житті телефонував в Україну. Вивчив досить для мене складну процедуру і потелефонував до Миколи Руденка. Розмова тривала досить довго, і її ніхто не переривав. Я повідомив його про створення Вашингтонського Комітету, про його членів.

Він подав склад київської Групи і наголосив, запитуючи мене, чи я добре його чую і розумію, що київська Група є  громадською, легальною і відкритою організацією, що інформації, які ми будемо отримувати від нього телефонічним шляхом чи іншми способами, повинні бути опубліковані у пресі. Він дав згоду, щоби вашингтонський Комітет представляв Групу у Західних країнах".

На цій інформації і призупинився щоденник автора цих рядків. Наводимо з нього ті місця, які відносяться до перщих днів існування Української Гельсінської Групи і вашнгтонського Комітету. Як стало відомо, після цієї телефонічної розмови телефон М. Руденка зразу відключили.

Те саме сталося і з телефоном Левка Лук’яненка, до котрого теж дзвонив, але розмова тривала дуже коротко і була перервана. Від того часу мені доводилося постійно дзвонити до генерала П. Григоренка в Москву.

В дуже короткому часі Групі вдалося підготувати ряд меморандумів, декларацій і листів-звернень. У них порушувано і зясовувано найпекучіші проблеми, які стояли перед українським народом: ізоляція України, вона Україна, УРСР, член Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО й інших міжнародних організацій, не включена в Гельсінський процес, в Україні відбувається посилена русифікація і дискримінація українців в цілому СРСР, українцям заборонене право на еміграцію.

В окремих матеріалах Група домагалася відкриття у Києві іноземних посольств і консульств, представництв Західної преси,

Як виявилося, членами Групи стали не ідеологічні однодумці, а особи різних поглядів і політичних переконань. Серед них були націоналісти і марксисти, ті які стояли на виразних українських самостійницьких позиціях і ті, які були прихиль-никами федеративного союзу України і Росії.

Група мала виразний український національний характер, а серед її членів були також два представники національних меншин, а  також два представники країн Прибалтики.

Членам Групи вдалося зорганізувати надійний спосіб нелегального перекидування матеріалів Групи на Захід. Для цього використовувано українських матросів, які досить часто бували в Копенгагені (Данія), болгарських правозахисників, а також у деяких випадках дипломатичну недоторкальну пошту.

Таким чином, майже всі документи і матеріали Групи вашингтонський Комітет і видавництво "Смолоскип" видали окремими книгами українською і англійською мовами, подбали, щоб меморандуми були опубліковані в публікаціях американського Конгресу.

Коли в Україні документи УГГ могли розповсюджуватись тільки у малій кількості шляхом самвидаву, то завданням української Західної діаспори було однозначне: максимально поширити ці матеріали у Західних країнах, здобути прихильнсть Західних країн, залучити політиків на захист ув’язнених членів УГГ.

Важливу роль у цьому відношенні виконували вашингтонський Кломітет Гельсінських Гарантій для України, видавництво "Смолоскип",  Комісія Прав Людини Світового Конгресу Вільних Українців, а Згодом також Закордонне Представництво УГГ.

У 1980 році представники ЗП УГГ, вашингтонського Комітету, "Смолоскипа" і КПЛ СКВУ брали активну участь в Гельсінській конференції в Мадириді, у 1982 році  Рональд Рейган, президент США, наймогутнішої держави світу, проголосив  9-те листопада Днем Української Гельсінської Групи, у тому році відбулися виставка і слухання в американському Конгресі з нагоди 5-річчя УГГ.

У 1981 році Сенат Канади, 1983 Сенат Австралії і 1986 р. Сенат США спеціальними резолюціями відзначили дяльність УГГ, а в листопаді 1986 р. було відзначено 10-річчя УГГ на Гельсінській конференції у Відні.

Гельсінські Угоди і створення УГГ дали Україні можливість  заговорити на цілий світ про людські і національні, політичні і релігійні права нашого народу.

Безстрашна діяльність членів УГГ в Україні і підтримка їхніх зусиль представниками української Західної діаспори наблизили день розвалу "могутнього" Радянського Союзу, розпаду російсько-комуністичної імперії на кільканадцять самостійних держав і увінчалися проголошенням Незалежності України.

Як тоді, так і тепер залишаються актуальни для нас слова документів УГГ: "Вічність нації є основою буття сучасної земної людини", повна суверенність нації має стояти "понад інтересами держави", культура є нерозривною частиною нації, "інтернаціональне і всесвітнє складається з національного й індивідуального".

                                                                                               
  

 

  



Теми: УГГ, права людини, репресії, політв'язні




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте