Міфи навколо Павла Скоропадського. Зречення 14 грудня 1918 року
Події 14 грудня 1918 р. для когось були трагічними, для когось – драматичними, а декому здалися фарсом. Вони народили чергові міфи. Але однозначно лише те, що Історія мала багато що сказати про Павла Скоропадського і сказала після 14 грудня 1918 року
Факт, обставини, процедура та події навколо зречення Гетьмана Павла Скоропадського від влади, що стало трагічним фіналом Української гетьманської держави 1918 року, є полем для великої кількості міфів.
Умовно їх можна окреслити як 1) гетьманський міф; 2) російський білогвардійський; 3) російський більшовицький; 4) український соціалістичний.
Отже, за порядком.
Гетьманський міф викладено у "Спогадах" Павла Скоропадського невдовзі після події, на початку 1919 р. Нагадаю: Гетьман пише, що був залишений у своєму будинку всіма, хто мав його охороняти або допомагати.
Армія захисників Києва танула. Загони Директорії вдень 14 грудня захопили Печерськ. З одним черговим офіцером Гетьман залишив будинок, не схотів іти до штабу Головнокомандувача князя Долгорукова, а прийняв запрошення турецького посла.
Ахмед Мухтар-бей займав двокімнатний номер у готелі "Палас" (нині на його місці готель "Прем'єр-Палац" на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Євгена Чикаленка).
Пряма мова: "У мене на душі був тягар. Я думав, чи повинен я все ж відмовитися від влади, чи цього робити не варто.
На мене вплинула кулеметна тріскотня, яку було чути десь здалеку, і я подумав, можливо, є чесні люди, які б'ються доти, доки не отримають відомості, що вони звільнені від своїх зобов'язань і від присяги, і написав зараз же на папері своє зречення від влади.
А потім наказав начальнику штабу здати його Удовиченку".
Текст зречення: "Я, Гетьман всієї України, впродовж семи з половиною місяців усі свої сили клав на те, щоби вивести країну з того важкого становища, в котрому вона знаходилася.
Бог не дав мені сили впоратися з цим завданням. Нині з огляду на умови, що склалися, керуючись винятково благом України, від влади відмовляюся. Павло Скоропадський. 14 грудня 1918 р. м. Київ".
Акт зречення було адресовано всім установам, організаціям, військовим частинам. Уже наступного дня його оприлюднили у пресі (як телеграму від Гетьмана).
Які є підстави вважати версію подій від самого Скоропадського міфом? У спогадах дуже плутано описано конкретні обставини пересування та поведінки Гетьмана останнього дня гетьманства.
Як, з ким він вирушив зі свого будинку? Згаданий супровід чергового офіцера, але хто він – невідомо. Як народився сам текст зречення – лаконічний, обдуманий, дуже чіткий? Це явно не була імпровізація в чужому готельному номері. Жодного слова не сказано і про самого посла. На ці питання відповіді немає.
Значно простіше з іншими міфами.
Російський білогвардійський полягав у тому, що Скоропадський покликав на допомогу в боротьбі з Директорією російських офіцерів.
Але постійно вів перемовини з українцями, напередодні 14 грудня зрадив росіян, наступного дня за допомогою німців утік, залишивши останніх "захисників" Києва на поталу загонам Директорії.
Це відбито у "Белой Гвардии" та "Днях Турбиных" Міхаїла Булгакова, в багатьох мемуарах. Ось, наприклад, так: "Петлюровцы вошли в Киев со стороны Печерска, гетмана вывезли немцы, а его главнокомандующий, князь Долгорукий, бежал, не оставив никаких распоряжений".
Сам Гетьман рішучо заперечував "зраді", що стало предметом його конфлікту з Російським общевоїнським союзом (РОВС) у Берліні, після постановки там "Дней Турбиных".
Російський більшовицький міф мало чим різниться від попереднього. Аристократ і німецький запроданець, якого всі ненавиділи, після поразки Німеччини не мав можливості опиратися революції і втік за своїми господарями.
Єдина відмінність – нібито роль німецьких військових рад. За більшовицькою версією, ці солдатські ради не дозволяли німецькому командуванню допомогти Гетьману, і навіть захопили всю документацію кайзерівського дипломатичного представництва і командування у Києві.
Згодом вона опинилася у руках червоних росіян і була опублікована в апокрифічному збірнику документів "Крах немецкой оккупации".
Нарешті останній міф. Українські соціалістичні кола (переможна Директорія) також описувала крах і панічну втечу Гетьмана.
12 грудня в Козятині між делегаціями Директорії на німецького вищого командування було укладено угоду про німецький нейтралітет. Тому Гетьман, який нібито випрошував для себе особисто гарантій недоторканості, за два дні втік.
Але маємо деякі деталі, що можна вважати певною конкретизацією. Останні дні перед зреченням Гетьман проводив у консультаціях з різними політичними силами, намагаючись розірвати гордіїв вузол світової кризи в українському вимірі.
Сам Гетьман згадував про перемовини з українськими національними колами щодо створення нового уряду. Натомість у спогадах українських діячів знаходимо інший формат таких контактів.
Переговори йшли про зречення Гетьмана, і саме юристи запропонували текст цього акту. За переказами, коли Павлу Скоропадському надали його, Гетьман нібито сказав: "Господа, да это же отречение! А что скажет история?"
На це хтось з правників вигукнув: "Вона вже все сказала про Вас, Павле Петровичу! І більше нічого не скаже!"
Отже, події 14 грудня 1918 р. для когось були трагічними, для когось – драматичними, а декому здалися фарсом. Вони народили чергові міфи. Але однозначно лише те, що Історія мала багато що сказати про Павла Скоропадського і сказала після 14 грудня 1918 року.
