Як нас вбивали за "Слава Україні"

Перший відомий випадок стався в березні 1919 року. В центрі Львова. На Цитаделі. Перед розстрілом, звичайні сільські юнаки із передмістя вигукнули: «Слава Україні!». Це були хлопці, яких обвинуватили в розвідувальних діях на користь української армії. Їхні прізвища – Фолис та Саламонович (за іншими даними цим другим був ремісник Єремійчук). Розстрілювали їх, прив’язавши до спеціально вкопаних стовпів, зв’язавши руки колючим дротом. Кожному на плечах намалювали крейдою хрест, там де серце. Стріляли в спину.

 
Мадярські нацисти розстрілюють січовика, весна 1939 р., Закарпаття

Перший такий відомий випадок стався в березні 1919 року. В центрі Львова. На Цитаделі. Перед розстрілом, звичайні сільські юнаки із передмістя вигукнули: "Слава Україні!". Це були хлопці, яких обвинуватили в розвідувальних діях на користь української армії. Їхні прізвища – Фолис та Саламонович (за іншими даними цим другим був ремісник Єремійчук).

Розстрілювали їх, прив'язавши до спеціально вкопаних стовпів, зв'язавши руки колючим дротом. Кожному на плечах намалювали крейдою хрест, там де серце. Стріляли в спину.

Розстріляний Михайло Фолис був випускником академічної гімназії у Львові. Єдиним сином депутата австро-угорського-парламенту у Відні отця Йосифа Фолиса. Батько був відомим священиком на парафії в Скнилові – тепер це мікрорайон Львова. Через два роки після смерті отця, його сина, 27-річного Михайла розстріляно за рішенням польського військово-польового суду. За недоведену дію на користь українців у січні 1919 р. у Львові.

У березні 1939 року мадяри масово розстрілювали полонених вояків Національної оборони Карпатської України та активістів "Карпатської Січі". Більшість із них вмирала з окликом "Слава Україні". Показово, що так приймали смерть не лише українці, захищаючи українське Закарпаття. Серед розстріляних на Красному полі був і угорець на ім'я Францко.

В групі Францка був і чотар Юрко Пекар, активіст місцевого Пласту. Йому прив'язали на шию камінь – бо смертельно поранених українських вояків далі кидали в Тису. На камені написали: "Так згинуть всі українці". Вмираючи Пекар крикнув: "Слава Україні!".

Капелан "Карпатської Січі", василіанин Севастіан Сабол, під враженням героїчної постави січовиків написав один із своїх віршів. Писав під творчим псевдонімом – "Зореслав". Там є такі слова: Минулося, та не забулось! Хуст / остався спомином живим понині: / Розстріляний стрілець, а з його уст / Останній покрик: "Слава Україні!".

У наступні 20-ть років саме так загинули тисячі вояків і воячок УПА та підпільників і підпільниць ОУН. Як розповідав один шокований чекіст: ти його кишки на руку намотуєш, а він тобі – з усмішкою: "Слава Україні!".

І знову березень. Тепер вже 2023 року. Московські окупанти повели на розстріл воїна [офіційно ім'я розстріляного влада України ще не підтвердила]. Вони, очевидно, знали, що перед ними чоловік, якого прийшли "визволяти". Точно бачили, що він в однострої Збройних Сил України. А він їм, спокійно… В очі: "Слава Україні!".

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.