Спецпроект

Скоро (через 48 років). Прекрасний новий світ комунізму

Як більшовики 1922 року уявляли собі радянське життя у 1970-му. "Бабусю, і ти сама стріляла в людину? У живу людину?" "Дідусю, а в тебе теж були гроші? І ти носив їх у мішечку в кишені?"

Цей текст Олександра Коллонтай написала у 1922 році.

---------------

Сьомого січня 1970 року. По-святковому світло, тепло і гамірно в "Домі одпочинку", там, де доживають свої дні ветерани "великих років" світової революції.

Ветерани вирішили згадати свою юність, дитинство і влаштувати в день колишнього Різдва "ялинку", справжню ялинку, таку, яка бувала до років світового перевороту. Цю затію з натхненням підхопила молодь, підлітки, діти. Особливо коли дізналися, що "Червона бабуся" буде розповідати про великий 1917 рік.

Ялинку дістати було порівняно просто, хоча довелося поторгуватися з колегією з охорони лісів. Але врешті-решт вдалося переконати пильних вартових рослинного царства, що ліс не порідшає від того, що одне лише деревце прикрасить таке незвичайне і дивне свято.

Важче було зі свічками. Новий спосіб освітлення, за допомогою відбитих променів, не тільки витіснив остаточно гасові лампи-коптилки, а й загнав електрику у віддалені провінції, куди нововведення останнього десятиліття не встигли ще дістатися.

Свічок молоде покоління ніколи не бачило, тож ветерану "великих років" довелося малювати свічки й навіть збирати спеціальну нараду з колишніх членів Ради народного господарства революційних років, щоб винайти способи приготувати свічки за допомогою моторних та пристосованих до всякого роду праці робочих рук заповзятливої ​​молоді.

Але коли після низки невдач, дрібних непорозумінь і несподіваних перешкод ялинку вдалося прикрасити різнобарвними паперовими прикрасами, солодощами, горіхами, соковитими, солодкими апельсинами, рум'яними яблуками і строкатими саморобними свічками в саморобних же свічниках, - і ветерани, і молодь, і діти вирішили одностайно, що "Десята комуна" давно не бачила такого оригінального і цікавого свята.

Молодь веселилася, як веселиться юність в усі віки. Жарти, сміх, пісні, ігри, танці...

Але варто було придивитися до молоді, щоб побачити, що це вже не та молодь, яка боролася на барикадах у "великі роки", і ще менше та, що жила під ярмом капіталізму.

У Дніпропетровську відкрили пам'ятник комсомольцям (ФОТО)

Перш за все, молодь "Десятої комуни" відрізнялася здоров'ям і міцністю юного, гнучкого і прекрасного тіла.

У дівчат були пишні, довгі коси, якими вони красиво прикрашали голову, тому що в комуні суворо дотримувалися правила, щоб у кожного члена комуни був час не тільки на відпочинок, але й на догляд за собою, і тому що члени комуни любили природність і красу і не ґвалтували і не спотворювали природу.

У юнаків були вільне мальовниче вбрання, в руках їхніх відчувалася сила і спритність.

Поміж усієї молоді комуни, що зібралася на свято, не було жодного хворого, блідого, виснаженого обличчя. Яскраво блищали завзяттям допитливі очі; сміливі, гнучкі і ритмічні були рухи їхніх пружних, юних тіл. Але всього радісніше було те, що переливи веселого сміху безугавно наповнювали світлу, святкову залу.

Молодь "Десятої комуни" любила життя, любила сміх і хмурилася лишень тоді, коли мала вступати в бій з єдиним ворогом, що залишився у людства ворогом - з природою. Але хмурилася вона не тому, що боротьба була їй не до вподоби, але щоб краще зосередитися і обрати найкращий шлях для подолання ворога.

З природою ще було багато боротьби. І чим більше оволодівало нею комуністичне людство, тим більше "загадок" загадувала вона вченим, технікам, сміливим борцям зі стихіями.

Індустріалізацію УРСР представили у вигляді танцю (ВІДЕО)

Але молодь любила цю боротьбу. Яке було би життя без боротьби, без подолання перешкод, без допитливого шукання розуму, без вічного прагнення вперед - у невідоме, до недосяжного!

Без цієї боротьби нудно стало б жити в комуні. Життя налагоджене й котиться за розумно заведеним порядком.

У кожного своя спеціальність і своя улюблена справа. "Спеціальністю" називається та робота, яку член комуни виконує ті дві години щодня, коли його сили використовуються для комунального господарства. Решту часу кожен віддає свої сили улюбленому різновиду праці: науці, техніці, мистецтву, вдосконаленому рільництву, викладацтву.

Дівчата та хлопці працюють разом на тій же справі, на тих же спеціальностях. І життя влаштовано так, що живуть не сім'ями, а розселяються за віком. Діти - в "Палацах дитини", хлопці і дівчатка-підлітки - у веселих будиночках, оточених садами, дорослі - в гуртожитках, влаштованих на різні смаки, люди похилого віку - в "Домі одпочинку".

Коллонтай (праворуч) була теоретиком "нової моралі" радянських часів і кинула кількох чоловіків, вважаючи, що класові інтереси важливіші за родинні.

Але потім зустріла революційного матроса Павла Дибенка (родом з Чернігівської губернії). Їхній шлюб став першим шлюбом, зареєстрованим органами радянської влади

У комунах немає ні багатих, ані бідних; ці слова - забуті слова. Вони нічого собою не висловлюють. У членів комуни є все, що треба для того, щоб не думати про насущне, про матеріальне. Одяг, їжу, книгу, розваги - все надає члену комуна. За це член комуни віддає комуні свої робочі руки на дві години щодня і свою творчість, допитливе шукання свого розуму - решту часу свого життя.

У комуни немає ворогів, оскільки всі сусідні народи і нації вже давно влаштували у себе такі ж комуни і весь світ являє собою федерацію комун. Молоде покоління вже не знає, що таке війна ...

Бандерівські мрії про світ братських народів без ворожнечі. 1948 рік

- Дідусі, розкажіть про червоний і білий фронт і як ви воювали з живими людьми! - чіплялася молодь до ветеранів "великих років".

Але у свято ялинки ветеранам не хотілося розповідати про війну. Їм здавалося, що буде правильніше розповісти про великих вождів революції.

- Нехай догорять свічки на ялинці і нехай діти отримають ласощі, тоді ми вам розповімо про великих вождів.

Юнаки поспішили вкотити до зали скляні столи на коліщатках, на яких у художніх строкатих вазах розкладені були улюблені дитячі ласощі.

- Скоріше б наситилися ласуни ласощами... Скоріше б догоріли свічки на ялинці, - так бажали юнаки.

Але ветерани з сумом дивилися на догораючі вогні. Ці вогні нагадували їм минуле - далеке, забуте минуле капіталістичного ладу, яке вони полум'яно ненавиділи тоді, коли були такі ж юні, як і сьогоднішня комуністична молодь, але яке повне було для них великих пошуків досягнень... Мрії їхніх юнацьких літ збулися, але життя йшло тепер повз них, не встигнути їм старечою ходою за сміливим польотом юності... Не зрозуміти їм багато з того, чиим живе і марить комуністична молодь...

- Дідусю! Я знаю, що значить слово "капіталіст", - хвалиться жвавий хлопчина, ласуючи святковим пирогом.

- А я знаю, що таке "панночка"!

- А я - що таке рубль і взагалі всякий гріш. Ми бачили гроші в музеї. Дідусь, а в тебе теж були гроші? І ти їх носив у мішечку в кишені? І були люди... як їх звали, злодюжки, які тягали гроші, правда? Кумедно як.

І дзвінкі голоси зливаються в дружному сміхові. А ветеранам революції якось ніяково й прикро за те далеке минуле, коли були і капіталісти, і злодії, і гроші, і панночки..

Догоріли останні свічки, поїхали столи з ласощами. Нетерпляча молодь оточила оповідачів.

- Бабусю! Червона бабусю! Розкажи про Леніна! Ти сама його бачила? Живого? Він жив, як і всі люди? Їв? Пив? Сміявся? А на зірки, бабусю, Ленін колись дивився?

Мавзолей Леніна в кожну хату. Картонна модель для молоді (ФОТО)

Допитлива молодь, і свій у ній до всього Підхід. "Червона бабуся" хитає головою. До чого тут зірки?! Тоді, коли жив Ленін, стільки ще справ було на самій землі... Адже голод був. Народ знемагав... Війна і голод... Голод і війна... Страждання, жертви, кров, але й відвага, самопожертва, героїзм, велика непохитна віра в перемогу, в торжество революції, у правильність обраного шляху.

"Червоній бабусі" хочеться, щоб молодь зрозуміла всю велич тієї минулої соціальної боротьби, останньої, кривавої класової сутички.

Але юнаки та дівчата слухають ветеранів, як слухали вони самі колись легенди, "різдвяну казку" ...

Капітали, бариші, приватна власність, навіть "фронт", навіть "надзвичайка", навіть "мішечники" і "загороджувальні загони" - все це стало тільки "історичними словами". Діти вчать їх у школі, коли їм розповідають про "великі роки революції".

Туди, у високий, закличний, зоряний простір спрямовані погляди юнаків світової комуни... Не зрозуміти їм величі колишньої боротьби. Не зрозуміти колишніх радощів і трепетного страху за долю революції!

- І ти сама, "Червона бабусю", стріляла в людину? У живу людину?

Очі молодиків дивляться здивовано, в них іскриться докір, здивування... Стріляти в живу людину?.. Адже життя - святиня!...

- Ми самі теж ішли на смерть! Ми жертвували всім для революції, - виправдовується "Червона бабуся".

- Як ми для нашої комуни, - гордо лине відповідь молоді.

І бабуся змовкає... Життя пішло вперед! "Великі роки" перестали бути "бувальщиною". Не запалити вже серця молодиків розповідями про подвиги на світових барикадах в роки "останнього рішучого бою". Соціальне питання вирішено. Ідея комунізму виправдала себе. Людство вільне від рабства, найманої непосильної праці, від пут матеріальної залежності, від боротьби за хліб насущний.

Нові, незмірно грандіозні завдання ставить перед людиною її ж власний, допитливий, бентежно-шукаючий дух ... І в порівнянні з великими горизонтами, які відкриваються перед молоддю в 1970 році, вся колишня боротьба соціальних сил здається просто розв'язуваною...

А ось як вийшло насправді. Новорічна промова Брежнєва 1970 року (ВІДЕО)

- Голод. Ви голодували... Які ж ви, "Червона бабусю", були неорганізовані, які ви були неуки!

"Неорганізовані", "неуки" - більш страшного вироку юна комуна не могла прочитати сучасникам "Червоної бабусі".

- Але, діти, якби не ми, не наша стійка віра в торжество комунізму, не наша наполеглива, запекла боротьба з капіталізмом, з ворогами трудящих - ніколи не знати б вам щастя загальної організованості і радості вільної, творчої праці!

- Ви зробили своє, ми знаємо. Але наші завдання - більші! Наші дерзання - ширші, неосяжніші.

Зухвало підняті молоді, сміливі голови, задерикувато звернені очі юнаків на зоряне небо, що темним тлом застеляє широкі, незавішані вікна святкової зали.

- Ви досягли, досягнемо і ми. Ви підкорили соціальні сили. Ми підкоримо природу. Заспіваймо ж, "Червона бабусю", з нами наш новий гімн боротьби з непокірною стихією. Ти, бабцю, знаєш його мотив: це ваш улюблений "Інтернаціонал". Але слова наші нові, ті, що кличуть нас на велику боротьбу, на подвиг, на вічне прагнення вперед і вперед... Нехай догоріло ваше свято ялинки! Наше свято - попереду! Життя - в боротьбі, у вічно бунтівному шуканні - не в досягненні!..

1922

Переклад: "Історичної Правди"

Читайте також:

Новорічний стіл епохи застою. Свято брежнєвських часів

Як козаки Різдво святкували. Не Гоголь

Микола Бандрівський: Спалювання відьом та упирів у Галичині. Етнографічні етюди

У Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж, французи, почали «переводити через вогонь» осіб різного віку і статі, яких підозрювали у антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб «очищення людських душ» невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни.

Владислав Верстюк: Перший Зимовий похід: тільки факти

Перший Зимовий похід - партизанський рейд Української армії, який розпочався 6 грудня 1919 року. Він тривав шість місяців, за які українські вояки маршем здолали понад 2500 кілометрів, провели десятки успішних боїв

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Єврейсько-українське питання: Праведники народів Світу

Як українські діти та підлітки рятували євреїв у найстрашніші роки.

Микола Бандрівський: Чому «останки князя Осьмомисла» є археологічним фейком?

Факти змушують відмовитись від гіпотези, яка три десятиліття тому стала сенсацією