Марія Мацишин – лицар Срібного Хреста Заслуги УПА

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Народилася вона в 1928-1930(?) році в Новому Самборі, що нині на Львівщині. Марія – найстарша з 5 дітей: були також Богдан, Надія, Дзюнка і ще одна сестра. Мати померла в 1939 р. від випадку з електрикою. Батько Володимир був м'ясаром, а дідо мав склеп із образами.

Літом 1944 р. батько з дітьми відходив на еміграцію, бо мав досить перших більшовиків в 1939–1941 рр. Але в околицях Перемишля якось відлучився від дітей. Тоді Марія з дітьми повернула до дідуся в Самбір. Аж десь у 1947 р. батько якоюсь окружною дорогою дав про себе знати, що проживає в Польщі.

У 1944–1946 рр. Марія навчалася у 8-мому, згодом у 9-му класі. Рівночасно належала до підпільної ланки розвідниць у мережі СБ ОУН. У січні–лютому 1946 р. під час так званої "Великої блокади" й підготовки до радянських виборів Марія часто наліплювала у місті противиборчі листівки і плакати.

Марія Мацишин

При тій діяльності одного вечора її затримав НКВД, але Марія врятувалася від арешту тим, що хутко заліпила клеєм лице міліціянта. Тоді була змушена вповні перейти в підпілля. А цілу її родину комуністи в жовтні 1947 р. вивезли на Сибір, і з тих пір їхня доля невідома.

Протягом 1946–1948 рр. вона, вживаючи псевдо "Оксана", працювала машиністкою в районному осередку СБ, яким керував "Богдан" (Іван Хома). У тому часі вона також брала участь у кількох атентатах [замахах – ІП] на офіцерів МГБ чи МВД, чи членів комуністичного керівництва району. Вона завжди була озброєна пістолетом, а коли відходила в терен, то звичайно додатково ще озброювалася автоматом.

Мабуть, літом 1948 р. Марію перевели на роботу машиністки в технічній ланці окружного осередку пропаганди Дрогобиччини, який був під керівництвом "Владана". А коли літом 1950 р. "Владан" перейшов на Калущину [Івано-Франківська область – ІП] перебирати функцію окружного провідника ОУН, то взяв її із собою як друкарку.

Марія загинула 1 липня 1951 року за невідомих обставин у Перегінських лісах. У жовтні 1951 р. УГВР посмертно відзначила її орденом Срібний Хрест Заслуги УПА за особливо активну діяльність у збройному підпіллі ОУН.

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.