Фейсбук пропонує забути нашу історію?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять

 

Це фото, яке вперше побачив десь двадцять років тому, стало для мене символом трагедії українців влітку 1941 року.

Молода красива українка у вишиванці, на обличчі - шок від побаченого в тюрмах Львова.

Позаду люди, які прикривають обличчя хустинками через сморід від розкладання тіл. А ще - німці, нові впевнені у собі хазяї міста, з якого лиш втекли попередні - совєти.

Десь за кадром - тисячі вбитих в'язнів та євреї, яких зігнали прибирати трупи.

Завдання символу є узагальнювати і це фото чудово надається до того, щоб вцілому відобразити трагедію багатьох міст Галичини та Волині після відступу Червоної армії.

Але сьогодні це фото набуло іншого значення. Воно наповнилося конкретикою. Завдяки допису Усті Стефанчук та коментарю Лесі Рудавської Коленської дізнався, що молода українка на світлині - Марія Лис, їй 20 років, у Львові з 1935 року.

Тут вона навчалася на бухгалтера, до приходу більшовиків у 1939. За совєтів навчалася машинопису і почала працювати у торгівлі. Про втечу червоних із міста дізналася, як і всі львів'яни, вранці 30 червня 1941.

Тоді ж стало відомо про тисячі вбитих в'язнів у тюрмах. Марія, разом з іншими, намагалася знайти серед загиблих рідних чи близьких, яких за кілька місяців чи тижнів перед тим забрали чекісти. Не знаю, чи знайшла вона того, кого шукала, але певен, її життя після поділилося на до побаченого та після. Картини жахливлї масакри назавжди зафіксувалися в свідомості.

А ще це фото нині стало символом тривоги за сьогодення. Його публікація з інформацією про масові вбивства енкавидистами влітку 1941-го стала приводом для видалення профілю Усті Стефанчук (новий створений кілька годин тому аккаунт Ustyna Stefanchuk) - львів'янки, нині канадійки, дослідниці, дописи якої завше цікаві і дотепні.

Фейсбук пропонує забути нашу історію тому, що вона, на його думку, "порушує стандарти спільноти"? Тому, що вона надто складна і трагічна?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам'ять.

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.