Спецпроект

Легенди і міфи влади та ЗМІ про пам`ятник Сталіну в Запоріжжі

Легенда і міф №3. Пам`ятник стоїть у дворі офісу обкому Комуністичної партії України, який є їх приватною власністю. Виявляється, що в цій будівлі юридично ніякого офісу КПУ немає! Це не двір, а вулиця в центрі міста. До речі, цей "двір" чомусь посиленно охоронявся міліцією.

Сам факт встановлення бюста людині, яка знищила мільйони українців, є "явною неповагою до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом". Цю думку поділяють мільйони співгромадян. Чому правоохоронці за цією самою статтею досі не висунули звинувачення Запорізькому обкому КПУ?

За його обезголовлення в СІЗО зараз сидять 9 (дев`ять!) громадян України. Їх катували, до них по 10 днів не допускали адвокатів.

Міф №1. Пам`ятник збудувала місцева громада

"Місцева громада має право будувати за свої гроші пам'ятник кому вона забажає. Влада не має права забороняти людям поклонятися будь-яким ідеологічним канонам, хоча повинна присікати спроби нав'язувати ці канони іншим", - сказав Табачник.

Брехня. Місцева громада не будувала цей пам`ятник. І не давала дозволу на будівництво. Його збудував за свій кошт Запорізький обком КПУ.

Міськвиконком Запоріжжя офіційно визнав, що цей монумент стоїть незаконно і може бути знесений за рішенням суду. Ось документ - перша та друга сторінка.

Голова Запорізької ОДА Борис Петров також визнав, що пам`ятник незаконний.

Міф №2. Це не пам`ятник, а бюст.

"Во-первых, это не памятник, а бюст", - сказал Дмитрий Табачник в эфире Шустер Live.

"Не йдеться про жодний пам'ятник", - наголосила вона. Герман пояснила, що члени КПУ на подвір'ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна, який вважається малою архітектурною формою.

Брехня. В жодному українському законі немає поняття "бюст". Бажаючі можуть переконатися самі пошуком на слово "бюст".

Запорізький міськвиконком (в вищенаведеному документі) називає цю споруду "монументом".

Пам`ятники у формі бюстів стоять в кожному місті, їх встановлення потребує дозволу міської влади.

Легенда і міф №3. Пам`ятник стоїть у дворі офісу КПУ, який є їх приватною власністю.

Герман пояснила, що члени КПУ на подвір'ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна, який вважається малою архітектурною формою.

"Во-вторых, он сооружен не в Запорожье, а на территории офиса одной из политических сил", - сказал Дмитрий Табачник в эфире Шустер Live.

(про абсурдність заяви, що офіс не знаходиться в Запоріжжі я мовчу)

Виявляється, що в цій будівлі юридично ніякого офісу КПУ немає!

22 липня 2010 року Дмитро Харьков оскаржив у суді спорудження пам'ятника Сталіну у м. Запоріжжя.

Ось що він повідомив 31 січня 2011 року.

"Наразі спливає термін розгляду мого позову Орджонікідзевським районним судом. Мають призначити дату слухання, або винести вмотивовану відмову. Загалом процес розгляду дуже затягується канцелярією суду.

Спочатку була відмова у прийнятті до провадження з Жовтневого райсуду Запоріжжя, не території цього району пам`ятник і стояв. Причина відмови - там де він стоїть обкому КПУ нема, принаймні юридично. Той суд розглядав позов 3 місяці (2 по закону і місяць суддя була у відпустці). Потім позов ми перенаправили до Орджонікідзевського райсуду, за місцем реєстрації обкому КПУ."

Кому ж насправді належить ця споруда і чия то приватна власність, якщо ця прибудинкова територія дійсно є в приватній власності - це гарна тема для журналістського розслідування.

Це був міф, а тепер - легенда. Знову повторюю цитату

Герман пояснила, що члени КПУ на подвір'ї власного офісу намагалися встановити бюст Сталіна

Ця цитата датована 4 травнем 2010 року. З тих пір майже всі ЗМІ повторюють магічне словосполучення "двір офісу". Наприклад:

"Сегодня, 28 декабря, в Запорожье неизвестные отрезали голову памятнику Иосифу Сталину, установленного во дворе дома, в котором находиться офис областного комитета Коммунистической партии Украины."

"За полчаса до Нового года неизвестные взорвали бюст Иосифа Сталина, расположенный во дворе здания обкома КПУ."

Набравши в гуглі "Сталін двір" або "Сталин двор" ви можете самі переконатися, що вже на протязі 9 місяців ЗМІ не додумалися подивитися, а що ж то за двір такий і тупо повторюють слова Герман і Табачника.

Це не двір, а вулиця. В центрі міста, вхід в будівлю вже після встановлення пам`ятнику там було огорожено прозорим парканом.

До речі, цей "двір" чомусь посиленно охоронявся міліцією.

Как в Запорожье охраняют памятник Сталину "На фасаде невооруженным глазом можно рассмотреть камеру наружного наблюдения, информация с которой передается на монитор в каптерке дежурного. Как только он замечает что-то подозрительное, тут же должен нажать кнопку вызова госслужбы. Ночью машина с правоохранителями дежурит за углом, буквально в пятидесяти метрах от объекта."

Хто наказав і на яких підставах охороняти незаконну споруду? Теж гарна тема для журналістського розслідування.

Міф №4. Влада нічого не може зробити. Це приватна власність КПУ.

Цей аргумент мені з особливою наполеглівістю доводили в дискусіях про те, як боротися із цим пам`ятником.

Це теж брехня. Є ніким не скасований указ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ N 250/2007 від 28 березня 2007 року "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні".

В указі сказано "3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: ... вжити в установленому порядку заходів щодо демонтажу пам'ятників та пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов'язані з такими особами."

Голова ОДА замість виступати з заявами давно міг би видати розпорядження знести цей пам`ятник. Міськрада давно могла подати в суд за незаконне встановлення пам`ятника - як сказано у наведеному вище документі міськвиконкому. Нарешті, суд давно міг розглянути позов Дмитра Харькова.

Але... Ми не живемо в правовій державі. В нашій державі за пошкодження незаконної споруди висунуто звинувачення 9 особам. Їх звинувачують по ст. 296 ч.2 Карного Кодексу. Стаття ця звучить так:

Стаття 296. Хуліганство
1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом ...
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Я вважаю, що сам факт встановлення пам`ятнику людині, яка знищила мільйони українців, це і є "явна неповага до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом". І я знаю, цю мою думку поділяють мільйони співгромадян. Чому правоохоронні органи за цією самою статтею досі не висунули звинувачення Запорізькому обкому КПУ?

Про судові розгляди справ обезголовлювачів Сталіна ми регулярно повідомляємо в новинах. В нас є всі телефони їх адвокатів. Журналістів, що бажають висвітлити цю справу і хочуть поговорити з адвокатами, просимо писати на news@maidan.org.ua

Цією статтею ми починаємо дискусію про те, як протидіяти повзучій сталінізації України. Діліться вашими думками! Тільки разом ми зупинимо тоталітаризм!

Джерело: сайт "Майдан"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?