Спецпроект

Українець, який став індіанським вождем (ВІДЕО)

Льотчик потрапив у німецький полон, звідки утік аж до Канади, де став... вождем племені. Там на виставці "Експо-67" його й зустрів радянський танцюрист Махмуд Есамбаєв, приголомшений добірною українською мовою "ірокеза".

Завершується робота над повнометражним художнім фільмом "Той, що пройшов крізь вогонь" - про це повідомив режисер Михайло Іллєнко. За його словами, картина з'явиться у прокаті "десь у вересні".

Не виключено, що один із прем'єрних показів улаштують на малій батьківщині головного героя фільму. Адже створено його за мотивами дивовижної біографії реальної людини - військового льотчика-аса, Героя Радянського Союзу Івана Даценка, котрий народився у селі Чернечий Яр поблизу Диканьки, де режисер нещодавно побував.

Нагадаємо, що зйомки почалися ще у 2007 році й до кінця минулого фактично завершилися. Далі тривали монтаж та інші студійні роботи. Також із вимушеними перервами, зумовленими переважно затримками з фінансуванням (крім продюсерських коштів, творці стрічки використовували бюджетні гроші, а значить, були "прив'язані" до щорічних кошторисів).

Прикметно, що останнім часом активізувалися й опоненти численних журналістських і, зрештою, "кіношної" версій життєпису Івана Даценка.

Згідно з останніми, після того, як навесні 1944 року в небі під Львовом очолюваний ним екіпаж важкого бомбардувальника збили фашистські зенітники, льотчик-герой не загинув, а потрапив у німецький полон, а потім - під недремне око радянських каральних органів. Однак зумів утекти від усіх свої ворогів аж до Канади, де став... вождем індіанського племені.

Саме там, під Монреалем, у 1967 році під час всесвітньої виставки "Експо-67" його нібито зустрів знаменитий радянський танцюрист Махмуд Есамбаєв, приголомшений добірною українською мовою вождя в "ірокезькому" вбранні.


Трейлер "Того, хто проходить крізь вогонь"

Після газетного інтерв'ю танцюриста з цього приводу, яке він дав на початку 70-х років минулого століття, ця історія на сторінках багатьох видань, у радіо- і телевізійних передачах продовжує "обростати" ще сенсаційнішими подробицями.

Історія Івана Даценка представлена на виставці "Українці у світі", яка демонструвалась у різних залах Києва з ініціативи народного депутата Петра Ющенка.

Берестецький аборт. Історичні ініціативи Ющенка

Цього року в Полтаві вийшла написана також колишнім військовим льотчиком і присвячена Івану Даценку художня книжка.

Назва фільму Михайла Іллєнка більш ніж промовиста, оскільки вона "скопійована" з індіанського імені згаданого вождя, українське прізвище в ньому все ж переінакшене (головну роль виконує київський театральний актор Дмитро Лінартович).

Визнаючи за митцями право на художній домисел, критики цієї версії, в тому числі колишні однополчани героя, просять "не тривожити" його славне ім'я подібними не підтвердженими документально сенсаціями і не прив'язувати індіанські дороги витвореного в їхній уяві персонажа до справжнього Івана Даценка.

Хоча б тому, що останній, на їхнє переконання, загинув разом з усіма членами свого екіпажу під час виконання останнього бойового завдання в небі над львівським залізничним вузлом.

Польський індіанець на прізвисько "Козак" - боєць Армії Крайової

При цьому згадуються навіть прізвища льотчиків-побратимів з інших екіпажів, на очах яких бомбардувальник героя після влучання в нього зенітного снаряда нібито спалахнув, вибухнув і розвалився у повітрі...

А чи впевнений у тому, що все було так, як показано в його фільмі, сам режисер?

"Нам потрібні наші українські герої. І документальні, й вигадані, - зазначив Михайло Іллєнко. - Запитаймо себе: а Рембо був? Хоча йому вже можна видавати американський паспорт. Бо ж для тієї нації підняття її духу цей суто "кіношний" герой робить велику, воістину неоціненну справу. То чому українці, дивлячись то на Рембо, то на товариша Сухова, завжди мусять прибіднятися?"

За словами режисера, комусь побачене на екрані може подобатися, комусь - ні: "Та ми робили цей фільм iз вірою у свій народ. І в те, що так воно насправді й було".

Джерело: "Україна Молода"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?