Українська правда
Історична правда

"Доцільно провести виселення". Червнева депортація народів Криму

14.07.2016 _ Сергій Громенко, Крим. Реалії
Версія для друку

У першу хвилю депортували 15 040 греків, 12 422 болгарини, 9 621 вірменин, 1 119 німців, італійців, румунів, ромів і представників інших національностей, а також більш ніж три тисячі кримських татар, яким пощастило пережити 18 травня.

Виганяючи у травні 1944 року кримських татар з їхньої батьківщини, комуністичний тоталітарний режим хоча б намагався надати видимої законності своїм діям. Кримці були формально звинувачені в масовому дезертирстві й колабораціонізмі, хоча реальних підстав для цього не було.

Вирішивши ж остаточно "очистити" Крим від народів, які здавна проживали там, Сталін навіть не намагався підшукати обґрунтування новим депортаціям. "Доцільно виселити" – значить, виселити. Як відбулася драма болгар, вірмен, греків та інших мешканців півострова – читайте нижче.

29 травня 1944 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія надіслав Йосифу Сталіну лист, який запустив механізм нових кримських депортацій. Він писав:

"У період німецької окупації значна частина болгарського населення брала активну участь у проведених німцями заходах щодо заготівлі хліба і продуктів харчування для німецької армії...

Німцями організовувалися поліцейські загони з болгар, а також проводилося серед болгарського населення вербування для відсилання на роботу до Німеччини й на службу до німецької армії...

Значна частина греків, особливо в приморських містах, із приходом окупантів займалася торгівлею і дрібною промисловістю. Німецька влада сприяла грекам у торгівлі, транспортуванні товарів тощо.

Організований німцями "Вірменський комітет" активно сприяв німцям і вів велику антирадянську роботу... Вірменські національні комітети при активній участі прибулих із Берліна і Стамбула емігрантів вели роботу з пропаганди "незалежної Вірменії"...

Ці організації надавали німцям допомогу, особливо шляхом збору коштів "на військові потреби" Німеччини...

НКВД СРСР вважає за доцільне провести виселення з території Криму всіх болгар, греків і вірмен" [1].

Такі-от "гріхи", як відправка на роботу до Німеччини і дрібна торгівля, мали бути покарані масовими депортаціями. Як доповідав десятьма роками пізніше начальник кримської міліції полковник Андрій Рижиков, "із цих національностей за постановою ДКО підлягали виселенню з території Криму лише німецькі пособники... Однак, у зв'язку з військовою обстановкою й неможливістю в короткий термін перевірити їхню діяльність на окупованій території, 1944 року були виселені всі болгари, греки й вірмени" [2].

Доповідна записка про підготовку депортації вірмен, болгар і греків 

2 червня 1944 року Державний Комітет Оборони видав Постанову № 5984 із грифом "цілком таємно". Цього разу у вступній частині навіть не були перераховані уявні гріхи тих народів, яких мали депортувати. "Зобов'язати НКВД СРСР додатково до виселення... кримських татар виселити з території Кримської АРСР 37 тисяч осіб німецьких пособників із-поміж болгар, греків і вірмен" [3].

Але Берії й цього здалося мало для повної "зачистки" Криму. 15 червня він надсилає Сталіну ще одного листа із пропозицією розширити коло вигнанців:

"У Криму виявлені до 310 сімей місцевих жителів турецького, грецького й іранського підданства, що мають на руках прострочені національні паспорти. НКВД СРСР вважає, що залишати їх у Криму небажано, і просить дозволу виселити їх" [4].

Як бачимо, цього разу не треба було навіть вигадувати "злочини" цих людей проти радянської влади. Небажаних – просто виселити.

Тиран і цього разу не відмовив своєму вірному сатрапу. 24 червня Постановою ДКО № 6100 Берія отримав дозвіл депортувати з Криму іноземців "і направити їх для проживання на період війни до одного з районів Узбецької РСР" [5].

 Доповідна записка про підготовку депортації вірмен, болгар і греків (закінчення)

Драма розігралася на світанку 27 червня 1944 року. За вже відпрацьованою схемою оперативники й солдати НКВД вривалися до будинків сонних громадян і, давши 15 хвилин на збори, заштовхували їх до вантажівок.

Потім вервечки машин доправляли нещасних на залізничні станції, де на них уже чекали товарні вагони. У Феодосійському районі в полі одна з вантажівок підірвалася на міні, п'ятеро депортованих отримали поранення, але ніхто не загинув.

На все про все пішло трохи більше доби. До 10-ї ранку 28 червня більш ніж 40 тисяч осіб були завантажені в 17 ешелонів, 12 із яких уже вирушили в дорогу, інші чекали своєї черги. 139 осіб "антирадянського елементу" були заарештовані й відправлені прямо до ГУЛАГу, інших вивозили знайомим маршрутом: Росія, Казахстан, Узбекистан.

У першу хвилю депортували 15 040 греків, 12 422 болгарини, 9 621 вірменин, 1 119 німців, італійців, румунів, ромів і представників інших національностей [6], а також більш ніж три тисячі кримських татар, яким пощастило пережити 18 травня. Два ешелони були наповнені іноземцями – в них їхали 3531 грек, 105 турків і 16 іранців.

Полювання на уцілілих тривало й після завершення основної фази депортації, так що на засланні опинилися 16 006 греків, 12 628 болгар, 9 821 вірменин і 1 634 представники "інших національностей, членів сімей зрадників, співмешканок із військовослужбовцями окупаційних армій" [7].

40 тисяч вірмен, болгар, греків та інших народів були відіслані до Башкирської АРСР, Марійської АРСР, Кемеровської, Молотовської, Свердловської, Кіровської областей Росії й до Гур’євської області Казахстану. Три з половиною тисячі іноземців компактно розселили у Ферганській області Узбекистану [8].

Скільки депортованих загинули дорогою й протягом перших місяців заслання, достеменно невідомо. До 1945 року загальна кількість жертв серед вірмен, болгар і греків сягнула 20 відсотків. Проти вигнанців грали не тільки голод, холод і хвороби, але і явно ворожа політика радянської держави.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року виселені з Криму народи засуджувалися до перебування на спецпоселенні навічно, без права повернення до старих місць проживання. За втечу передбачалося до 20 років каторги.

Попри драконівські заходи, між 1944 і 1952 роком майже тисяча осіб із-поміж депортованих змогли повернутися до Криму, але всі вони були схоплені й повернені у заслання. А скільки тисяч спробували й не змогли?! Лише трохи більш ніж 500 представників усіх трьох народів змогли закріпитися на півострові.

 

Починаючи з 1952 року МВС СРСР за заявами спецпоселенців вірмен, болгар і греків розпочало перевірку на предмет їхньої причетності до колабораціонізму, й завідомо невинних обіцяли відпускати. Однак за два наступні роки кількість звільнених склала менш ніж 40 відсотків із двох тисяч тих, хто звернувся.

Однак Радянський Союз не був би Радянським Союзом, якби не продовжував псувати життя вже вільним своїм громадянам. Як доповідав уже згаданий вище Рижиков, "частина болгар, греків і вірмен, які звільнилися зі спецпоселень і прибули до Криму, порушує клопотання про повернення забраних у них при виселенні з Криму будівель і про відшкодування збитків за інше майно.

З огляду на те, що майно виселених із Криму повністю передавалось у відання місцевих радянських органів, а споруди в більшості своїй передані в користування колгоспникам-переселенцям, повернення цього майна хоча б деяким особам може призвести до небажаних наслідків і посіяти невпевненість серед колгоспників-переселенців. Вважаємо за необхідне це питання поставити перед відповідними центральними директивними органами" [2].

Природно, що жодного майна ніхто з депортованих кримчан назад не отримав.

27 березня 1956 року з депортованих у червні 1944-го народів був знятий статус спецпоселенців, проте повноцінної реабілітації вони не отримали.

До війни вірмени становили 1,2 % населення півострова, греки – 1,8 %, болгари – 1,4 %. В результаті депортації їх сукупна частка в структурі населення півострова впала в шість (!) разів і сьогодні становить: вірмен – 0,5 %, греків – 0,13 %, болгар – 0,09 %.

Ще одна сторінка безцінного етнічного й культурного розмаїття Криму була закрита.

-------------------
Примітки:

1. Государственный архив Российской Федерации (ГАРФ). Ф.Р-9401. Оп. 2. Д. 65. Л. 162–163.

2. Державний архів Автономної Республіки Крим (ДААРК). Ф. Р-3287. Оп. 1. С. 291. Арк. 52–55.

3. ГАРФ. Ф. Р-9479. Оп. 1. Д. 151. Л. 13–16.

4. ГАРФ. Ф. Р-9401. Оп. 2. Д. 65. Л. 222

5. Российский государственный архив социально-политической истории (РГАСПИ). Ф. 644. Оп. 1. Д. 266. Л. 64

6. ГАРФ. Ф. Р-9479. Оп. 1. Д. 179. Л. 227.

7. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ). Ф. 68. С. 99. Арк. 6, 9.

8. ГАРФ. Ф. Р-9401. Оп. 2. Д. 65. Л. 275


Джерело: Крим. Реалії

Читайте також:

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Бандерівці у Криму. Про підпілля ОУН на півострові

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Союз козаків і татар у боротьбі за незалежність Криму

Постанова про перетворення Криму на область РРФСР

Кримський похід 1918 року. Українська армія на півострові

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Економічна блокада Криму. Як це робили в Гетьманаті

Фантомні болі Імперії. Холодна війна за Крим у 1990-х

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

...і ще 250 матеріалів за темою "Крим"

 



Теми: історія України, ХХ сторіччя, Крим, СРСР, комунізм, сталінізм, депортації, болгари, греки, вірмени




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter