Українська правда
Історична правда

"Российская Федерация против Мустафы Джемилева"

Вахтанг Кіпіані _ Вівторок, 22 квітня 2014
Версія для друку

"…обвиняемый говорил о существующей якобы "проблеме" крымских татар. Возводя клевету на национальную политику советского государства, Джемилев пытался убедить, что существуют ограничения в праве свободного выбора места жительства для крымских татар".

Що читаємо? У дні, коли російські окупанти в Криму та місцеві колабораціоністи проводили юридично нікчемний "референдум" про приєднання українського регіону до РФ, потрапила на очі книжка "Российская Федерация против Мустафи Джемилева. Омский процесс. Апрель 1976 г." (Сімферополь, "Оджакъ", 2003).

Унікальна доля національного лідера киримли ("кримців" - самоназва кримських татар), який був сім разів засуджений комуністичною владою в цій книзі представлена сухими рядками офіційних документів слідства і суду. І саме в цій кондовій бюрократичній мові як найкраще відчувається провалля між людиною і системою.

Причому, наш сьогоднішній герой цю антилюдську систему переміг.

Що цікавого? Видання є збірником документів і матеріалів політичного процесу в сибірському місті Омську.

Джемілєв, на той момент – вже авторитетний дисидент, уродженець Судакського району Кримської області, "особливо небезпечний державний злочинець".

Увага до суду з боку світу була безпрецедентною. Хоч і не могли бути присутніми, але писали про слідство і суд видання США, Туреччини, Франції та інших країн.

Мустафа Джемілєв у 1970-х рр.

На захист політв’язня виступили такі авторитети як академік Андрій Сахаров, генерал Петро Григоренко, лауреат Нобелівської премії з літератури Генріх Бьолль, літератори Лев Копєлєв, Лідія Чуковська, поет і бард Олександр Галич, історик Олександр Некрич, член редколегії українського журналу "Сучасність" Богдан Кордюк.

Безпрецедентною відмінністю процесу від інших було те, що він, протестуючи протии свавілля, оголосив голодування і тримав її… 303 дня. Подумайте тільки, триста три! Історія того як це проходило заслуговує окремої публікації. Отже, Джемілєв тримав голодування з моменту висунення йому звинувачення у "наклепах на радянську дійсність" і до кінця слідства.

Олена Боннер: "Правозахисник - звичайна професія"

Кілька місяців рідні не отримували від Джемілєва жодної інформації, матері не давали побачення, листи не доходили, тож, деякі газети на Заході навіть встигли вийти з некрологами.

На запити іноземних газет і організацій відповіді давались агресивно-неконкретні, аж до того, що "такого человека в СССР не было и нет, как нет и так называвемого "крымскотатарского вопроса", выдуманного антикоммунистической западной пропагандой", відповіді.

Киримли - це татари з Криму

На щастя, Мустафа-бей, вижив. Суд призначили на 6 квітня 1976 р., на нього приїхав з Москви знаменитий академік Сахаров, родичі і друзі активіста. Влада не придумала нічого кращого, ніж перенести процес на тиждень, щоб родина не змогла з Середньої Азії доїхати вдруге.

Марно сподівалися. Вони, а також і Андрій Дмитрович Сахаров з дружиною Оленою Боннер, знову прибули до Омська. Втім, до зали суду пустили лише мати, двох братів і сестру заарештованого. Але і їх згодом вивели з суду "за порушення порядку".

 Мустафа Джемілєв з Оленою Боннер і Андрієм Сахаровим

Отже, 14-15 квітня 1976 р. Мустафу Джемілєва судили за статтею 190 ч. 1 КК РРФСР – "Распространение заведомо ложных измышлений, порочащих общественный строй СССР и его политическую систему". Що ж зробив такого підслідний?

Двома роками раніше Джемілєв був засуджений у Узбекистані до однорічного ув’язнення за ухилення від виконання військового обов’язку, але насправді – за правозахисну діяльність, спрямовану на повернення свого депортованого народу на історичну батьківщину.

 Лукавий комуністичний документ. Не визнає самоназви "кримські татари" і де-факто не сприяє поверненню на батьківщину репресованого народу через те, що вони нібито "вкорінились" у місцях депортації

У колонії познайомився з ув’язненим, засудженим за убивство, наполовину кримським татарином Володимиром Дворянським, який і став згодом головним свідком обвинувачення. Саме в размовах з ним Мустафа-ага "систематически излагал заведомо неправдивые…".

Цитати зі справи. Кожна і всі разом є перлами:

"…обвиняемый говорил о существующей якобы "проблеме" крымских татар. Возводя клевету на национальную политику советского государства, Джемилев пытался убедить Дворянского в том, что существуют какие-то ограничения в праве свободного выбора места жительства для крымских татар.

…В "Проекте" так называемой "Декларации принципов НДКН" (Национального движения крымскотатарского народа) обвиняемый… ставит целью национальное возрождение народа, хотя заведомо знает о равноправном положении этой нации в нашей стране с другими народами.

…Клеветнический документ содержит заведомо ложные измышления о наличии каких-то "незаконных репрессий" по отношению к крымскотатарской нации и её отдельным представителям.

…обвиняемый представляет национальную политику нашего государства в по отношению к крымскотатарскому народу "человековестнической, расистской".

…В записке ["Пояснения о национальном движении крымских татар"] идёт речь о "восстановлении прав" крымскотатарского народа, хотя обвиняемому доподлинно известно, что эта нация имеет равные права со всеми народами нашей страны.

…он в другом своём документе, так называемой "Декларации принципов национального движения крымских татар" призывает к "национальному возрождению" этого народа, возводит клевету на реальные права каждого советского народа выбирать место жительства по своему усмотрению…".

А це вже в наші дні, 22 квітня 2014 р., лідеру національного руху кримських татар Мустафі Джемілєву було вручено заборону в'їзду в Крим на 5 років...

Всі аргументи – злочинні й безсоромні. Адже в цей час кримські татари лишались одним з небагатьох депортованих народів Радянського Союзу, які були визнані "зрадниками" у роки Другої світової війни, і з яких цей ярлик не було знято.

Тих небагатьох, хто правдами і неправдами намагався проникнути на землю батьків, вивозили на Кубань, у Херсонську та Запорізьку області, деяких – судили. Звісно, про це в матеріалах справи нічого не писали.

Зіткнення між міліцією і кримськотатарською молоддю у м. Чирчик Ташентської області, 21 квітня 1968 року. Кількасот киримли були затримані, щодо десяти - порушено кримінальні справи. 

На початку судового засідання Джемілєв не робить відводу суддям, "но это не означает, что он доверяет суду. Он полагает, что приговор уже предрешён в другом месте и поэтому ему безразлично, кто будет участником этой формальной процедуры".

У подальшому логіка досвідченого "сидента" була підтверджена ходом процесу. Характерний епізод у переказі свідка:

"Джемилев: Давать показания – это право, а не обязанность подсудимого.

Судья (раздражённо): Мы можем вообще обойтись без ваших показаний.

Джемилев: В этом я ничуть не сомневаюсь…".

Думки про "народ-дисидент" і розчарованих патріотів

Свідок Дворянський у судовому засіданні відмовився від всіх своїх свідчень, бо заявив, що їх вибили погрозами і шантажем. Обіцяли дострокове звільнення і навіть влаштувати на навчання до юридичного інституту. А якщо не погодиться, демонстрували фотографії дочки і батьків – мовляв, ніколи їх не побачиш.

Рівень офіцерів КГБ, які вели "розробку" Дворянського можна продемонструвати фразою з протоколу: нібито Джемілєв розповідав знайомому, що Солженіцин, Сахаров і Григоренко були… білогвардійськими офіцерами! Або нібито казав – "Гаспринский воевал против России за создание единого мусульманского государства".

І це при тому, що видатний кримськотатарський просвітитель, редактор, громадський діяч Ісмаїл Гаспринський був цивільною людиною, зброї не носив. Та й воював би, припустімо. У цьому немає ніякого криміналу з точки зору радянського права. Хоч би тому, що помер за три роки до більшовицької революції…

Мустафа Джемілєв разом з членами меджлісу та керівниками кримськотатарської діаспори під пам'ятником Ісмаїлу Гаспринському в Акмесджиті (Сімферополі)

Слідство, спіймавши облизня, викликає іншого свідка – Соколова, засудженого за убивство і втечу з колонії. "Соціально близький" говорить саме те, що прокурор і суддя хочуть чути. Приміром, що Джемілєв погано впливав на Дворянского і що останній після розмов з Мустафою писав "всякую антисоветскую чепуху".

Цитата з очної ставки:

"- Да ладно! Ты же влиял на него, ты обрабатывал его! Раньше он никогда таких слов про советскую власть не говорил. А тут выкручиваешься! Я так не люблю: сделал – отвечай! А нечего разводить всякую философию".

"Дякуючи" сексотам адміністрації, які постійно стежили за Джемілєвим, було вилучено рукописи, які він переховував. Всі вони були написані, як сказано в матеріалах справи, "на иностранном языке".

Мустафа-ага дійсно писав арабською графікою, щоб стукачі та кагебісти нічого не зрозуміли.

Перекладачка Рауфова, поволзька татарка, не знала турецької та кримськотатарської мов, якими писав свої тексти Джемілєв, але суддя не бачив у цьому проблеми. До того ж, підслідний під час написання скорочував слова трьома мовами – російською (латинкою), турецькою та рідною. Тож, експерт не змогла їх коректно перекласти. І вона домислювала, що вважала за доцільне.

Як гірко казав на суді Джемілєв, "судить за эти тексты – это всё равно, что судить за даже невысказанные мысли и взгляды".

Кримськотатарська родина, яка повернулася на батьківщину, нехтуючи забороною, і яку депортують з Криму знову

Використав трибуну суду для того, щоб розповісти присутнім у залі про трагедію депортації 1944-го, яку сам пережив, і лукавість комуністичних правителів 1956-го, які зняли з його народу гласний нагляд, але не дали права повертатись на рідну землю.

У 1967-му радянська держава визнала огульність і безпідставність звинувачень усього народу в колабораціонізмі, але і тоді дозволу повертатись у Крим не було.

"Джемилев систематически в устной форме излагал заведомо ложные измышления, порочащие советский государственный и общественный строй, а также изготовлял и распространял документы такого содержания…

Виновным себя не признал, давать показания и от подписей следственных документов отказался, объясняя своё поведение тем, что настоящее уголовное дело, по его мнению, "сфабриковано"…

Преступления им совершалось при следующих обстоятельствах…".

Джемілєв у 1968-му

Джемілєва звинуватили, що він здійснив наклеп, стверджуючи – кримські татари не мали рівних прав, що і решта громадян СРСР, зокрема, не могли вибирати місце проживання на власний розсуд.

Після виходу указу 1967 року, який нібито остаточно знімав тавро "зрадників", тисячі киримли вирушили додому. Але їх зустріли міліцейські кордони. Змогли прописатись і влаштуватись на роботу буквально лічені родини.

Політзек зачитав їхні імена в судовому засіданні, пропонував, щоб їх викликали свідками. Ясна річ, суд клопотання відкинув. Радянська влада тоді використовувала облудну "відмазку" - нібито кримські татари самі не хочуть повертатись з Узбекистану в Крим, бо "укоренились на новой родине".

Обвинувачення фіксувало як "наклепницькі" навіть такі очевидні речі як неможливість молодому поколінню вивчати рідну мову.

За тридцять повоєнних років в місцях поселення не було створено жодної кримськотатарської школи, русифікація і узбекизація робили свою справу. Це факт. Але слідчий наполягав, що це "голословные утверждения… проникнуты злобной клеветой на национальную политику нашего государства".

"Поки татари воювали, їхніх жінок і дітей вивезли в Узбекистан". Спогади з проекту "1939-1945: Неписана історія"

Депортацію 18 травня 1944 р., про яку Джемілєв писав у своїх текстах, було названо "пасквілем" - "ложно преподносит судьбу татарского народа, ранее проживавшего в Крыму, жестокой трагедией".

Дисидент навів на суді офіційну статистику МВС Узбекистана щодо смертності 38% депортованих у перші два роки після виселення (національний рух проводив власне розслідування і вийшов на 45%, тобто практично кожен другий).

Його останнє слово переривалося суддею кільканадцять разів. Присуд – два з половиною роки у колонії суворого режиму. І це був не останній вирок національному героєві кримськотатарського народу. Вийшов на волю під час перебудови у 1986 році, а додому в Крим зміг повернутись лише 1989-го.

Фраза. "Я не сомневаюсь, что крымскотатарский вопрос будет всё же разрешён, как бы этому не противились наши враги. Но, очевидно, для этого ещё многим придётся пройти через подобного рода процессы, где против них будут выдвигаться лицемерные обвинения в клевете на мудрую ленинскую политику КПСС и правительства, обвинения в том, что они поднимают несуществующий национальный вопрос…".

Джерело: tsn.ua

P.S.: 19 квітня 2014 року Російська Федерація повідомила про заборону в'їзду Мустафи Джемілєва у Крим.

Дивіться також:

Невже у татар знову заберуть Вітчизну?

Як депортували кримських татар і що з того вийшло

Анексія 1783 року. Як Російська імперія захопила Крим

"Русский Крьім"? Національний склад регіону в 1897-2001 рр.

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Зневажений герой. Про легендарного пілота Амет-хана Султана

Історик: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

Два береги одного Степу. Про дружбу козаків і татар

Інші матеріали за темою "Кримські татари"



Теми: Крим, XX сторіччя, історія України, кримські татари, історія СРСР, ЧК-КГБ, дисиденти, книжки, Сибір




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter