Спецпроект

Площі та вежі. Між реальним життям та віртуальним простором соціальних мереж

Урок історії полягає у тому, що довірити мережам управляти світом – це рецепт анархії: у найкращому разів влада опиниться в руках ілюмінатів, але ще більше шансів, що в руках якобінців

 

Що читаємо? Ніл Фергюсон. Площі та вежі: Соціальні зв’язки від масонів до фейсбуку. – Київ: Наш формат, 2018. – 552 с.

Навіщо читаємо? Щоб відійти від традиційного опису історії людства як конкуренції ієрархічних структур-«веж», на вершині яких – правителі. Щоб поглянути на неї як на взаємодію численних мережевих груп-«площ» без наперед визначених лідерів.

«Коли ми зрозуміємо ці основні уроки теорії мереж, історія людства матиме зовсім інший вигляд: не те, щоб, як жартівливо висловився драматург Алан Беннетт, історія була «низкою клятих подій, що йдуть одна за одною», навіть не однією, що трапляється після іншої, що вже настобісіла; це мільярди подій, пов'язаних між собою в безліч різних способів».

***

Фергюсон починає книгу із короткої розповіді про Орден ілюмінатів. Точніше – про історію уявлень про орден у XVIII столітті та виникнення на цьому ґрунті безлічі концепцій теорії змови.

Наприклад, у світовий уряд вірить 51% американців, а також чимало британців, росіян та мусульман.

Фергюсон ставить собі завдання розповісти про соціальні мережі так, щоб не впасти ані у апологію, ані у демонізацію цього явища.

На думку Фергюсона, ми живемо у добу всюдисущих мереж, і потоки інформації ще ніколи не передавалися так швидко і не впливали на наше життя так потужно. Наприклад, як перемога Дональда Трампа.

І на кожного оптиміста, який вбачає у розбудові світових мереж підґрунтя для ще більшого економічного розвитку, знаходиться песиміст, що очікує через них зменшення стабільності у світі.

Посилаючись на приклади з фізики, біології та медицини, автор дає визначення предмету книги:

«соціальні мережі – це структури, формувати які людині властиво за її природою: починаючи від знань і різноманітних форм репрезентації… і, звісно, аж до генеалогічних дерев… Мережі охоплюють схеми розселення, міграції і змішані шлюби… а ще – міріади культів і які ми час від часу мимоволі створюємо… соціальні мережі бувають усіх форм і розмірів – від замкнених таємних товариств до відкритих рухів».

Римський форум
Римський форум
Фото: Wolfgang Moroder

Утім, найбільша загадка полягає у тому, як люди, будучи природними творцями мереж, більшу частину історії залишалися рабами жорстких вертикальних ієрархій?

Історично більш структуровані суспільства легше ухвалювали рішення та ефективніше вели війни. Однак самодержавство має і очевидні вади – спокуси правителів, брак свобод, менша економічна ефективність та вразливість перед викликами прогресу.

Саме тому у затінку «вежі» владної ієрархії завжди знаходиться мережева «площа», «де відбуваються ринкові операції та інші форми публічної взаємодії».

Фергюсон описує головні елементи соціальних мереж – вузли (власне люди) та ребра (зв’язки між ними).

Важливість кожного вузла залежить від трьох показників «центральності»: за ступенем (кількість ребер у ньому), за посередництвом (з наскільки важливими іншими вузлами він пов’язаний) та за близькістю (яка середня відстань між цим вузлом та рештою).

Що вищі всі три показники у людини – тим вона впливовіша у мережі.

А про щільність всього людства можна судити за відомою концепцією «шести рукостискань», яку скоро доведеться перейменувати на «п’яти» – настільки за півстоліття ми стали ближчими (а користувачі фейсбуку – взагалі на відстані 3,5 один від одного).

Зв’язки у мережі можна поділити на «сильні» – з друзями та колегами, та «слабкі» – з усіма іншими.

Оскільки люди схильні до гемофільності – тобто об’єднання із схожими на себе у замкнені групи-кластери, то саме «слабкі» зв’язки дозволяють ідеям, грошам та емоціям долати расові, релігійні та географічні межі кластерів.

А чим більше у мережі вузлів, тим більшу користь від неї має кожен з них.

Пізанська вежа
Пізанська вежа
Фото: Depositphotos/joyfull

Саме структурою мережі пояснюється феномен «вірусності»: лише ті «меми», що захоплюють критичну масу людей із великою кількістю «слабких» зв’язків, мають шанс вирватися за межі кластерів, інші – так і залишаються у своїх нішах.

«Якби усі структури соціальних мереж були однакові, ми жили б у геть іншому світі», натомість мережі напрочуд різноманітні.

Існують «довільні» мережі, у яких більшість вузлів мають приблизно рівну кількість ребер, як-от мережа шосейних доріг. Є – «безмасштабні», в яких виокремлюються небагато великих хабів, більше середніх та безліч дрібних, наприклад, аеропорти.

«Модульні» мережі складаються із виразно окреслених кластерів, з’єднаних між собою кількома ребрами, як-от групи знайомств у підлітків. Є і чимало проміжних видів.

Більшість вузлів зазнають «ефекту Матвія»: при розширенні мережі найбільше зростають і отримують вигоду ті, що і так уже великі.

Ієрархії з цього погляду – зовсім не протилежність, а просто один з різновидів мереж, у якому один вузол замикає на собі більшість (а то й усі) зв’язки між іншими.

Швидкий та надійний спосіб зруйнувати ієрархію – це додати незалежні від центру ребра між вузлами, зруйнувавши його монополію на зв’язок:

«Це частково пояснює, чому впродовж усієї історії імператорів та королів непокоїли змови. Товариства, камарильї, гуртки, осередки, кліки – усі ці слова мали зловісне значення для монархічного двору. Ієрархії уже давно була відома та неприємна істина, що братання підлеглих може стати передвісником палацового перевороту».

Між собою мережі взаємодіють у звичайні способи: конкурують, співпрацюють та знищують одна одну, вони здатні як адаптуватися до нових умов, так і опиратися перемінам.

Площа Згоди, Париж
Площа Згоди, Париж

Щодо того, хто вийде переможцем у боротьбі мереж з ієрархіями – думки дослідників настільки розходяться, що компромісу поки не видно.

«Сімома одкровеннями» завершує Фергюсон теоретичну частину книги:

1) «Жодна людина не буває островом» – усі так чи інакше зв’язані у мережі;

2) «Свій своєму мимоволі брат» – спільні риси чи преференції змушують людей триматися разом у групах-кластерах;

3) «Слабкі зв’язки – сильні» – навіть кілька слабких ребер зв’язують кластери у більш розгалужену мережу;

4) «Структура визначає вірусність», – а ієрархічні мережі для цього погано підходять;

5) «Мережі ніколи не дрімають» –навіть дуже дрібні зміни можуть мати великі наслідки;

6) «Мережі розбудовують мережі», – але необов’язково долають ієрархії;

7) «Багаті збагачуються» – хоча мережа посилює всіх, лідерам вона додає більше.

***

За Фергюсоном, політичні ієрархії від початку історії випереджали за часом та домінували за кількістю надмережевими.«Експерименти» з децентралізацією – як-от в античній Греції – швидко зазнали невдачі.

Утім, міграції варварів та поширення нових релігій, головне – християнства, підірвали ієрархічну Римську імперію. На її руїнах постав мережевий політичний світоустрій середньовічної Європи. Натомість Китайська імперія збереглася як ієрархія.

Знелюднення Європи через чумуXIV століття ще більше підважило міць правителів. Проте посилило купецькі корпорації. А вже наступного століття – мережеві принципи устрою гільдій були перенесені на міжнародні відносини.

Паралельно Великі географічні відкриття «стрімко перетворили глобальну економіку з клаптикової ковдри місцевих ринків на єдиний світовий ринок».

Студенти спалюють «ненімецькі» твори і книги на берлінській площі Опернплац, 10 травня 1933 р.
Студенти спалюють «ненімецькі» твори і книги на берлінській площі Опернплац, 10 травня 1933 р.
Джерело: Bundesarchiv, Bild 102-14597 / Georg Pahl / CC-BY-SA 3.0

Іспанці з’єднали з Європою обидві Америки, завоювавши їх (ієрархії).

Натомість португальці у Південній Азії утворювали лише невеликі анклави для торгівлі (мережі).

Ще більш важливою за торговельну була інша тогочасна мережа – книгодрукарська.

Завдяки їй обмін інформацією у Європі зробився систематичним, а Лютер замість стати черговим спаленим єретиком – перетворився на засновника протестантської церкви.

Натомість поза Європою світ залишався радше ієрархічним. А у самій Європі зіткнення традиційних ієрархій з новими мережами призвели до низки революцій, релігійних та громадянських війн, які сукупно тривали майже два століття.

Внаслідок Реформації відбувся масштабний перехід скарбів з церков до бюджетів, дешеві друковані книжки пришвидшили обмін ідеями, нові океанські торговельні шляхи призвели до піднесення нових міст, а все це разом – до збагачення Європи.

Пізніше там виникла мережа Просвітництва (6 тисяч осіб), а в Америці –мережа революціонерів, щільно поєднаних із тамтешнім масонством.

Втім, на думку Фергюсона, уже в ХІХ столітті ієрархії відновили свій вплив.

Французька революція, на відміну від Американської, провадилася не розгалуженими громадянськими асоціаціями, а юрбами, тож була кривавішою.

Анархія призвела до тиранії – якобінців, а потім Наполеона – і до відродження імперських порядків.

Повалення Бонапарта спричинило появу нового світового устрою, на чолі якого перебували 5 держав: Британія, Франція, Пруссія, Австрія та Росія.

Протягом століття загальна кількість війн упала вдвічі, не відбулося жодного загальноєвропейського конфлікту, усі революційні рухи зазнали поразки, легітимність монархії посилилася, а більшість правителів були пов’язані родинними зв’язками.

Адольф Гітлер на фоні Ейфелевої вежі, Париж
Адольф Гітлер на фоні Ейфелевої вежі, Париж

Однак під цим рівнем вищих ієрархій бурхливо розвивалися і мережі: фінансова, як-от Ротшильдів, поштова, телеграфна, а особливо – промислова, що об’єднувала інженерів, постачальників сировини, купців та кредиторів:

«На кожному етапі промислової революції мережі відігравали важливу роль не лише в розповсюдженні нових процесів, а й, що важливіше, у нагромадженні розумової сили та капіталу. Винайдення парових двигунів, що ставали дедалі ефективнішими, було результатом колективних зусиль мережі, а не окремих героїчних винахідників».

Але промислова революція, що почалась у Британії, не призвела до революції політичної. Бо британська ієрархія виявилася адаптивною та здатною до прогресу, зокрема до скасування рабства.

У цей же час країна фактично перетворилася на світового гегемона, маючи лише жменьку солдатів та адміністраторів в океані місцевих тубільців.

***

Причинами домінування Британії Фергюсон називає «непряме правління» гнучких колоніальних структур, які залишали більшість влади – місцевим елітам. Контролювали – лише найважливіше. Інша причина – бурхливий розвиток мережі залізниць та телеграфу, головним хабом яких був Лондон.

Існували також мережі, як-от «Круглий стіл» у Південній Африці, що просували власні комерційні інтереси, але прислуговувалися й імперській експансії. Протилежну модель – якнайбільшої централізації та уніфікації – виробив Берлін, і швидко саме Німеччина перетворилася на провідну інтелектуальну та промислову силу світу.

Великі ієрархії Сходу, непорушні століттями – від Туреччини до Китаю – зазнавали щоразу значніших поразок у боротьбі із Заходом, і це призводило до їхнього послаблення.

У Китаї мережі християнізованих повстанців-тайпінів ледь не звалили імператора, але, на загал, централізоване правління в Азії збереглося упродовж всього ХІХ століття.

Перетворення Німеччини на провідну потугу, яка загрожувала Британії та Франції, викликала їхнє зближення між собою та з Росією.

Трафальгарська площа, Лондон
Трафальгарська площа, Лондон
Фото: Вікіпедія

Від 1871 по 1907 рік були укладені 6 різноманітних міждержавних угод, що розвели світ на два протилежні табори.

Тож Фергюсона «дивує не те, що така війна розпочалася у 1914 році, а те, що цього не сталося раніше».

Жодні міжнародні мережі: від технічних, як-от телефонна, до політичних, наприклад Інтернаціоналу, – не були здатні відвернути війну. А новітні технології – лише збільшили масштаби і тривалість бійні.

***

Під час та після війни світом прокотилися кілька епідемій, головною з яких була не «іспанка», а більшовизм.

Фергюсон докладно розбирає дві спроби німців підірвати єдність Антанти. Перша – за допомогою оголошення джихаду на Близькому Сході. Друга – підтримуючи російських революціонерів. Чому перша спроба провалилася, а друга – тріумфувала?

Розлогі мережі мусульманської умми були занадто роз’єднаними і бездіяльними.

Натомість Ленін спирався на невеликі ефективні мережі революціонерів.

Також Фергюсон демонструє, як у Росії мережі, що виступали проти царського режиму, перетворилися на ієрархію, яка перевершила жорсткістю свою попередницю.

Аналогічний шлях від мереж до ієрархії, хоча й не такої тотальної, пройшли німецькі нацисти.

«Таємниця успіху тоталітарних режимів полягала в тому, щоб позбавити легітимності, паралізувати чи просто ліквідувати всі соціальні мережі поза межами ієрархічних інститутів партії та держави, а особливо ті, що підштовхувати до незалежних політичних дій».

Небезпеку інфікування мереж тоталітарними ідеями Фергюсон дуже детально розглядає на прикладі Кембриджської п’ятірки: коли мережа британських інтелектуалів, «перероджених» на радянських шпигунів, десятиліття надзвичайно ефективно блокувала британські ж мережі розвідки та контррозвідки.

Красная площа, Москва
Красная площа, Москва
Фото: Вікіпедія

«Середина ХХ ст. стала зенітом ієрархій. Хоча Перша світова війна завершилася колапсом щонайменше чотирьох династичних імперій – Романових, Габсбургів, Гогенцоллернів та Османів, – їхні місце дуже швидко посіли нові і сильніший імперські держави, які поєднували в собі імперські масштаби і наполягали на етнічній та мовній однорідності й автократії».

Ієрархії знову запанували у країнах із авторитарним минулим. Але і у демократичних державах значно посилилася централізація.

Міжнародні стосунки, армії, великі підприємства – все вибудовувалося за ієрархічною моделлю. Мережеві структури зв’язку все щільніше опановувала державна цензура. Навіть злочинність ставала все більш організованою.

«Великі ієрархічно влаштовані імперії, які вели між собою «холодну війну», майже не залишили своїм громадянам місця для створення мереж».

Одним з побічних ефектів цих процесів стало масове зловживання алкоголем по всьому світу.

З іншого боку, суттєво впала інтенсивність міжнародних воєнних конфліктів та пожвавилася торгівля.

***

Рубіж 1960-х та 1970-х років став початком доби послаблення ієрархій та відродження мереж.

У економічному плані це проявилося у занепаді на Заході ідей регульованої економіки, що набули поширення після світових війн, заснуванні Давоського форуму (1971 рік) та запровадженні масштабної приватизації – від Чилі до Британії.

У міжнародній політиці почалося розмивання непорушних раніше військово-політичних блоків.

Зокрема, через «човникову дипломатію» американського держсекретаря Генрі Кіссінджера із Китаєм, деколонізацію та створення нових міжнародних структур із контролю над озброєннями. Усе це разом отримало назву «розрядки».

Найважливішим наслідком занепаду централізованого планування у США стало створення у 70-х роках незалежними один від одного і від держави розробниками низки комп’ютерних мереж, що 1983 році фактично об’єдналися у Інтернет.

Штурм телевежі у Вільнюсі, Литва, 1991 р.
Штурм телевежі у Вільнюсі, Литва, 1991 р.

В окупованій СРСР частині Європи у 70-х рроках, після десятиліть придушення військовою силою – відновилося становлення громадських мереж. Вони об’єднували опонентів режиму із найрізноманітніших (і навіть ворожих) таборів.

Найяскравіше це проявилося у Польщі, де щоб подолати профспілку «Солідарність», влада 1981 році мусила запровадити воєнний стан.

За 8 років низка мережевих «оксамитових» революцій змела радянський лад у цій частині світу, а 1991 році упав і сам Радянський Союз.

Лише в Китаї цю хвилю вдалося зупинити танками.

У Західній Європі почалося перше в її історії мирне злиття у наддержавні структури: від спілки вугілля та сталі (1952 рік) до сьогоднішнього Євросоюзу. Євросоюз став першим об’єднанням світового рівня, збудованого за мережевим, а не ієрархічним принципом.

На прикладі запровадження спільної валюти Фергюсон показує складну історію цього процесу.

Розповідаючи про атаки 11 вересня 2001 року, автор демонструє як типологію сучасних терористичних мереж, названих ним «антисоціальними», так і незграбність стандартної відповіді ієрархії (армії США) на виклики мережі (Аль-Каїди).

Лише 2007 року військові зрозуміли, що у бетонних джунглях потрібна мережа для перемоги над мережею.

Утім, сама по собі «мережевість» не є синонімом ефективності чи надійності – проблеми фінансових мереж Фергюсон ілюструє світовою кризою 2008 року.

Атака на Світовий торговий центр, 9 вересня 2011 року, Нью-Йорк
Атака на Світовий торговий центр, 9 вересня 2011 року, Нью-Йорк
Фото: REUTERS/Sara K. Schwittek

***

ХХІ століття позначилося парадоксальними тенденціями на зближення мереж та ієрархій.

Держава стає все більш забюрократизованою. У США кодекс федеральних актів 1970 року нараховував 44 тисячі сторінок. А за наступні 40 років він виріс на 100 тисяч сторінок.

Банк Англії століття тому видавав одну щорічну доповідь, у 2016 році – 80.

Причина – у намаганні залагодити усі наявні проблеми за допомогою ухвалення додаткових, ще детальніших правил та інструкцій. «Регуляторна епідемія» охопила увесь демократичний світ.

З іншого боку – мережі начебто досягли небаченого раніше розквіту: Web 2.0, Linux, Google, Вікіпедія і, нарешті, Facebook.

Але і тут уже виникли фактичні монополії. З’явилася бездонна прірва у доходах власників та працівників компаній, а користувачі мереж – перетворилися на найвигідніший товар.

І хоча не існує переконливих доказів, що розвиток віртуальних мереж призвів до занепаду реальних, але також важко заперечити, що у розвинених суспільствах вже друге десятиліття зростає соціальна та політична поляризація, рисами чого є:

«скорочення ключових дискусійних мереж американців, що тепер порівняно з минулими часами містять меншенеродичів, а також занепад традиційних мережевих інституцій, зокрема тих, що концентрувалися навколо церков та місцевих волонтерських об'єднань».

Битву мереж з ієрархіями у наші дні Фергюсон унаочнює через ланцюжок: твіттерно-фейсбучні революції від Тунісу до України – глибоке стеження за онлайн-простором з боку американських спецслужб і їхнє викриття (PRISMvsWikiLeaks) – мережі ІДІЛ на Сході та у західних країнах. І перемоги жодної зі сторін автору поки не видно!

Барикадні бої на Майдані Незалежності, 18 лютого 2014 року
Барикадні бої на Майдані Незалежності, 18 лютого 2014 року
Фото: Мстислав Чернов

Проте очевидними є загрози політичного популізму (Брекзіт) та фейкових новин, підживлені залежністю людей від соцмереж та смартфонів.

У висновках автор рішуче заперечує оптимістам, які вбачають у розвитку мереж запоруку порядку у світі. Він покликається на низку прикладів уживання їх на лихо:

«нерегульовані мережі не лише не зменшують нерівність, а й спричиняють війни, революції, гіперінфляцію та інші форми експропріації».

Нові інтернет-корпорації сповідують рівність, але є ієрархічними монополіями, а їхні власники так само люблять багатство, як і старі «вовки з Волл-стрит».

Загальна комп’ютеризація відкриває нові можливості для тероризму і кібератак, а також «трансляції всіх різновидів маній і панік», не кажучи вже про відчутну цензуру під виглядом «стандартів спільноти».

Детально розібраний автором і китайський приклад використання мереж для побудови справжнього тоталітаризму із постійним стеженням та «соціальним рейтингами» громадян.

Отже, за Фергюсоном, утопія загальної рівності у мережах завжди залишатиметься фантазією.

«Стала можливою поява нових розлогих мереж, але, як і мережі минулого, вони ієрархічні за своєю структурою: невелика кількість надзвичайно пов’язаних хабів вивищується над масою ледь-ледь сполучених вузлів.

І те, що цю мережу можуть використати корумповані олігархи чи релігійні фанатики, щоб розпочати нову, непередбачувану війну у кіберпросторі, – уже не просто примарна можливість…

Урок історії полягає у тому, що довірити мережам управляти світом – це рецепт анархії: у найкращому разів влада опиниться в руках ілюмінатів, але ще більше шансів, що в руках якобінців».

Ніл Фергюсон
Ніл Фергюсон

На закінчення Фергюсон повертається до історії Сієни, у якій владна вежа Торре-дель-Манджа сусідить із ринково-громадською площею П'яцца-дель-Кампо, щоб нагадати:

«… напруга між розлогими мережами й ієрархічними устроями так само давня, як і людство.

Вона існує незалежно від технічного стану, хоча технології можуть впливати на те, котрі з них матимуть перевагу…

Технології з’являються і зникають. А світ залишається світом площ і веж».

Оксамитова (Р)еволюція у Чехословаччині

17 листопада 1989 року силовики брутально били студентів: кількість поранених людей сягала декількох сотень. Ще того ж вечора Прагою розійшлася новина, що поліціанти забили до смерті одного студента, ця ж інформація миттєво поширилась і в західних ЗМІ.

Година папуги. Поїзд не в той бік

У свідомості генерала Лянґнер не було місця для думки, що один офіцер може зганьбитися обманом іншого. Лянґнер летів назад заспокоєний. Під крилом того літака, далеко внизу паровози тягли вагони. У вагонах сиділи польські військові. Їх везли не у той бік, про який домовлявся Лянґнер із Тимошенком і Шапошніковим.

Перше міністерство здоров’я України

На початку травня 1918 року Гетьман Павло Скоропадський розпорядився створити Міністерство народного здоров’я та опіки. В УНР часів Центральної Ради такого міністерства не було. Медико-санітарна справа раніше перебувала у відомстві Міністерства внутрішніх справ, а потім окремого департаменту при уряді

Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?