Спецпроект

Ветерани нагадали Путіну, що половину радянських фронтів очолювали українці

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю".

Говорити про те, що Росія і без України виграла б Велику вітчизняну війну – означає образити пам’ять загиблих.

Про це йдеться у відкритому листі глави Української спілки ветеранів Афганістану Сергія Червонописького, глави Міжнародного українського союзу учасників війни Володимира Воронова та глави Української спілки в`язнів-жертв нацизму Маркіяна Демидова у відповідь на висловлювання прем’єра РФ Володимира Путіна.

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю нам, ветеранам, без наміру принизити або образити дружню Україну", - зазначили вони.

Ветерани нагадали про величезну жертовність України, яка послала на фронти для боротьби з фашистами більш як 6 мільйонів солдат і офіцерів, половина з яких загинули. Також стали жертвами фашизму 4 мільйони мирних громадян України.

Крім того, вони зазначили, що з 15 фронтів, що діяли під час війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням.

У листі також підкреслюється, що ветерани горді високою оцінкою світового співтовариства ролі України в перемозі над фашизмом:

"Адже саме вагомий внесок України у перемогу над фашизмом став запорукою того, що Україна увійшла до числа країн-засновниць ООН і активно брала участь в найперших переговорах на цю тему під час розробки механізму недопущення світових воєн".

Активісти ветеранського руху також нагадують, що після війни "не ділили перемогу ", а кожен п'ятий український солдат із 11 500 воїнів був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (2069 чоловік), кожен третій з 104 - двічі Героєм Радянського Союзу (29 осіб) , серед трьох тричі удостоєних цього звання - українець Іван Кожедуб.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.