Спецпроект

ДЕМ'ЯНЮКУ ДАЛИ 5 РОКІВ ЗА "CПІВУЧАСТЬ У ВБИВСТВІ" (оновлено о 20:10)

Суд у Мюнхені визнав Івана (Джона) Дем'янюка винним у співучасті в убивстві десятків тисяч євреїв у таборі смерті "Собібор", засудивши його до 5-ти років ув'язнення.

Про це повідомляє Українська служба ВВС.

Народженого в Україні Івана Дем'янюка визнали винним у тому, що він був охоронцем у таборі "Собібор" в окупованій нацистами Польщі.

Дем'янюк вислухав вирок суду, сидячи в інвалідному візку, але не виявив жодної реакції.

Корніліус Нестлер, адвокат родин жертв "Собібору" сказав, що немає сумнівів у доказах проти пана Дем'юнюка:

"Він був частиною вбивчої машини, і він - співучасник убивств. Немає жодних сумнівів щодо доказів, і родичі вважають, що необхідно, аби всі, хто брали участь у вбивствах їхніх родин, постали перед відповідальністю до кінця їхнього життя".

Адвокати Дем’янюка кажуть, що будуть оскаржувати вирок.

Івана (Джона) Дем’янюка видали до Німеччини зі США 2009 року.

91-річний пан Дем’янюк заперечує обвинувачення і каже, що його силоміць депортували до Німеччини під час війни.

На суді у четвер пан Дем’янюк відмовився від заключного слова.

"Я звинувачую Німеччину". Промова Дем'янюка у суді в 2010-му

Суд також відкинув вимогу адвокатів про те, що має бути подано більше доказів на процесі, який тривав майже півтора роки.

Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем’янюк належав до підрозділу СС "Травники", члени якого працювали в таборах охоронцями.

Свідків, які б бачили пана Дем’янюка у таборі в ролі охоронця, немає.

Адвокати підсудного твердили, що посвідчення було підробкою КГБ. Але фахівці на процесі визнали посвідчення справжнім.

У таборі "Собібор" в окупованій Польщі 1943 року було вбито 27900 євреїв.

Адвокат вимагав виправдати пана Дем’янюка, який увесь процес просидів в кутку зали в інвалідному візку в темних окулярах або лежав у ліжку.

За словами кореспондента Бі-Бі-Сі, він ніяк не реагував на те, що відбувалося в залі суду.

Також судова влада Німеччини дозволила Дем'янюку залишитися на свободі до завершення апеляції в його справі. Директор тюрми Михаель Штумпф повідомив, що Джон-Іван виїхав із пенітенціарного закладу і мешкатиме в будинку престарілих у Мюнхені.

Іван Дем’янюк, який народився в Україні, 1951 року виїхав до США, де працював на автомобільному заводі в Огайо. Він отримав американське громадянство, але згодом його позбавили громадянства.

Пан Дем’янюк провів 8 років під вартою в Ізраїлі у 80-х роках.

20 років тому його було засуджено до смерті в Ізраїлі за злочини в таборі "Треблінка", але той вирок було скасовано після того, як з’явилися нові докази, які підтвердили причетність до цих злочинів іншої людини.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?