Спецпроект

Анонс: музей Шевченка запрошує на лекцію про благодійника Кобзаря

Національний музей Тараса Шевченка (бульвар Т.Шевченка, 12) 15 червня о 15:00 запрошує на відкритий науковий семінар "Київський період життя І.М. Сошенка".

Доповідач: старший науковий співробітник НМТШ Єрмоленко Юлія Едуардівна.

З нагоди 135-річчя від дня смерті побратима Т.Г.Шевченка, його "незабутнього благодійника" - Івана Максимовича Сошенка - в залах музею відбудеться відкритий науковий семінар "Київський період життя І.М.Сошенка".

Мова йтиме  про останні 20 років життя художника та педагога, які він провів у Києві, викладаючи малювання та краснопис у ІІ-ій Київській чоловічій гімназії. З Тарасом Шевченком Івана Сошенка пов'язувала тепла дружба, вони листувалися, зустрічалися, зокрема, під час останньої подорожі Т.Шевченка до України у 1859 році.

Саме І.Сошенко познайомив Т.Шевченка з М.Чафлим - першим біографом поета. Товаришів називали "київська трійця". Спогади І.М.Сошенка про Т.Г.Шевченка у записах М.К.Чалого було вперше опубліковано в журналі "Основа" через рік після смерті Кобзаря.

Супроводом до семінару стане виставка (доповнення до експозиції).

На захід запрошуються музейні співробітники, києвознавці, журналісти та всі охочі. Вхід вільний.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.