Спецпроект

Реставратори замалювали фалоси на фресці XIII сторіччя (ФОТО)

Італійських реставраторів, що працювали над відновленням середньовічної фрески в місті Масса-Маріттіма в Тоскані, обвинуватили в навмисному псуванні й цензуруванні твору.

Про це повідомляють "Українські новини" з посиланням на Corriere Della Sera.

На фресці XIII століття під назвою "Древо родючості" недорахувалися зображених на ній фалосів, що символізують достаток і плідність.

Фреску "Древо родючості", датовану 1265 роком, було виявлено на стіні біля середньовічного палацу в центрі Масси-Маріттіми в 1999 році.

В 2008 році місцева влада й представники відомства з охорони культурної спадщини вирішили, що знайдений живописний фрагмент потребує реставрації. Відновлення твору, на якому зображене древо родючості зі звисаючими з нього плодами-фалосами і жінки, які очікують їх дозрівання, було завершено 6 серпня.

Та сама фреска. Фото: stregheria.com

Коли оновлене "Древо родючості" представили місцевим жителям й експертам, усі помітили, що певні фрагменти твору зникли.

Спочатку на фресці було зображено приблизно 25 фалосів, тоді як після реставрації їх стало помітно менше - на їх місці тепер можна побачити лише білі плями. Крім символів родючості із фрески зникла певна кількість листків, частина арки, а також фрагменти облич і фігур жінок.

Завершилася реставрація Пізанської вежі - вона вже не падає (ФОТО)

Критики реставраторів назвали пророблену роботу "кастрацією фрески". Представник міської ради Габріеле Галеотті заявив, що після реставрації "Древо  родючості" втратило своє символічне значення й зміст.

Однак самі реставратори стверджують, що перед ними не стояла мета піддати фреску цензурі й зникнення фалосів стало наслідком застосування сильнодіючих хімічних речовин для відновлення стінного живопису.

 Історичний спадок, знищений реставраторами. Фото: beyond-the-pale.org.uk

Голова реставраційної групи Джезеппе Гавацці заявив, що він і його колеги повністю задоволені результатами своєї праці. З його словами, зараз "Древо родючості" виглядає набагато краще, ніж до реставрації, зокрема, всі зображення стали набагато яскравішими й чіткішими.

Тим часом, незадоволений роботою реставраторів Габріеле Галеотті поскаржився на них у прокуратуру. Як швидко відомство розпочне розгляд документа, не уточнюється.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?