"Архівна" угода СНД може закрити для дослідження радянські архіви - історики

Російські історики висловлюють стурбованість із приводу угоди, яка зобов’язує країни СНД узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. І закликають українських колег не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

У жовтні на саміті СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов'язання країн-учасників узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів.

Досі кожна країна СНД сама могла визначати, скільки правди про радянську владу мають знати її громадяни. Згідно з новою угодою, без згоди країн-партнерів розсекречувати радянські архіви буде неможливо.

Хочете користуватися архівами КГБ? Спитайте нас, як

Такий крок пояснили "забезпеченням національної безпеки кожної з держав-учасниць СНД" та "формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР". Більше інформації немає: текст угоди недоступний, офіційних коментарів немає.

Російський історик, дослідник радянських органів безпеки Нікіта Петров розгледів у такій угоді "бажання Москви нав’язати іншим країнам СНД свої підходи до радянських архівів".

"Єдиний підхід у даному випадку — це російський підхід, — пояснив він у розмові з Deutsche Welle. — Не дай Боже, у республіках розсекретять якісь документи без згоди Москви". Насамперед, зауважує Петров, йдеться про свідчення масових репресій у СРСР.

На думку науковця, "єдиний підхід" до радянських архівів став особливо принциповим для Москви після того, як Україна розпочала кампанію з увіковічення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. "Якщо Україна підпише цей документ, їй доведеться закрити доступ навіть до вже оприлюднених документів, зокрема, й про Голодомор", — попереджає Нікіта Петров.

Чому влада боїться архівів? (роздуми до Дня архівіста)

Учасниками угоди крім Росії є також Білорусь, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан, угода відкрита для приєднання. Центр досліджень визвольного руху скерував запит прем'єр-міністру України М.Азарову з прохання оприлюднити зміст угоди і підтвердити наміри або факт її підписання.

Хоча підпису української сторони під угодою наразі немає, однак зміни у підході до розсекречення архівних документів вже відчутні, зазначив історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В´ятрович.

"За останні два роки архівом СБУ не оприлюднено жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в існуючу електронну базу даних, – додає В’ятрович. – В архіві СБУ фактично розформовано науковий відділ – звільняють людей, які систематично вивчали розсекречені документи".

За його словами, дедалі частіше дослідникам відмовляють у доступі до архівних документів колишнього СРСР.

Хорошковський: "Розсекречені архіви цікавлять тільки (!) 600 людей на рік"

Нікіта Петров закликає українських істориків і правозахисників не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД: "Справа істориків, як мені видається, підняти галас навколо цієї теми і створити таку атмосферу, що уряд України не підпише подібну угоду".

На кону стоїть можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Дослідники висловлюють побоювання, що архіви силових відомств всіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи.

Нагадаємо, що 8 листопада у Києві пройшов круглий стіл “Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму”, де литовські державні діячі та історики зокрема наголошували на важливості відкритості архівів  КГБ. 

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?