Генпрокуратуру просять перерахувати гроші, витрачені на музей Шевченка

Віце-спікер Микола Томенко просить генпрокурора Віктора Пшонку перевірити ефективність використання бюджетних коштів при реконструкції музею Тараса Шевченка в Каневі в період 2010-2011 років.

 

Про це повідомляє УП з посиланням на прес-службу Томенка.

За словами віце-спікера, історія з реконструкцією оновленого будинку-музею Шевченка в Шевченківському національному заповіднику дає підстави говорити про те, що, "якщо у свій час Тарас Шевченко мріяв збудувати собі справжню українську хату на батьківщині і навіть намалював її план, то в Каневі для нього збудували швидше бізнес-офіс".

Він зазначив, що реконструкція музею відбувалася в авральному режимі без дотримання елементарних будівельних чи мистецьких норм та стандартів.

Це, за словами Томенка, призвело до того, що уже сьогодні є негативні наслідки.

"Так, сама місцева влада інформує про виниклі проблеми з мармуровим покриттям. За оцінками фахівців та експертів в приміщенні музею повністю відсутня гідроізоляція будівлі", - зазначив він.

"Якщо взяти до уваги, що з моменту урочистого відкриття музею пройшло трохи більше року, дані факти наводять на думку про можливе нецільове та неефективне використання коштів, виділених на реконструкцію музею та допущені у зв’язку з цим зловживання на заключній стадії робіт", - додав віце-спікер.

Про здійснену з ініціативи Лариси Скорик реконструкцію музею Шевченка у 2010 році читайте на "Історичній Правді".

 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?