ВИЙШОВ РОСІЙСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД БЕСТСЕЛЕРУ НАТАЛІ ЯКОВЕНКО. Фото

Книга професора НаУКМА Наталі Яковенко "Нарис історії середньовічної і ранньомодерної України" перекладена російською мовою і видана в Москві.

Про це повідомляє видавництво "Новое литературное обозрение", яке й видало працю.

Авторизований переклад з української здійснив Владімір Рижковскій, науковий редактор - український історик Олексій Толочко.

В анотації до російського видання повідомляється, що оповіданням про страждання народу, спраглого знайти свою державу, Яковенко протиставляє історію України як тривалий процес цивілізаційних зустрічей (Заходу і Сходу, православ'я та ісламу, католицтва і православ'я) і результат взаємодії і конфліктів різних держав, етнічних і соціальних груп, що творили неповторні культурні обриси того, чому судилося стати нинішній Україні.

 Обкладинка російського видання. Під нею - 768 сторінок

"У світлі цієї концепції знаходять нове і різнобічне трактування також і дискусійні вузли спільної україно-російської історії, - повідомляє російське видавництво. - Кому належить спадщина Давньої Русі? Чи була Переяславська рада 1654 р. "возз'єднанням"? Як пояснити суперечності особистості Івана Мазепи?"

На думку росіян, строгість наукового опису і витонченість стилю роблять книгу Яковенко одночасно і серйозним, і захоплюючим читанням: "Наразі це найповніший з опублікованих російською мовою вступ до передмодерної історії України, який може слугувати навчальним посібником".

"Нарис історії cередньовічної та ранньомодерної України" - книга Наталі Яковенко, яка розповідає про події на території України з IX до кінця XVIII сторіч. Вперше видана в 1997 році, вона зазнала вже чотирьох перевидань.

Одне з українських видань

За оцінкою "Критики" - українського видавця праці - це "нормальна історія звичайного народу, не ганебніша й не героїчніша від інших, і її можна пропонувати широкому світові, з якого добрі чи погані вітри занесуть нових, прихильних чи неприхильних, читачів, зокрема з-поміж старих родичів, і їхня обізнаність чи необізнаність із нашою історією стане нарешті проблемою їхньої освічености, а не нашої повноцінности, яку щоразу чомусь треба доводити – хоч би й самим собі".

Читайте також інтерв'ю Наталі Яковенко для "Історичної Правди"

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».