Колектив Музею історії Києва боїться, що музей знищать - депутат

Працівники Музею історії міста Києва занепокоєні тим, що музейний заклад можуть реорганізувати. Такі побоювання викликали плани КМДА передати частину майна та фондів музею іншим закладам.

Реалізація такої ідеї загрожує розпорошенням єдиної музейної колекції, яка накопичувалась протягом 30 років, - наголошує колектив Музею історії Києва, звернення якого надійшло до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

На думку депутата, ідея вирішити проблеми Музею історії міста Києва, розмістивши його в "універмазі на "Театральній", як ланцюг, викликала "інші безглузді рішення, тому числі й фактичне знищення комплексу музеїв під загальною назвою Музей історії міста Києва, який складається не лише з самого музею, а й значної кількості філій".

 

"Більшість філій Музею історії міста Києва присвячені видатним киянам, наприклад, Музей М. Лисенка, Музей М. Старицького, Музей П. Саксаганського та інші, - зазначив Бригинець. - Сподіваюсь, влада зважить кожний крок перед тим, як зруйнувати ту музейну систему, яка склалася в Києві".

 

Музей історії Києва заснований у 1978 році. З 1982-го музей працював у Кловському палаці на Липках.

У 2004-му приміщення палацу передали Верховному суду України, а музей "тимчасово" залишився без власного приміщення. З 2004 року музей не має постійного приміщення. Його фонди зберігаються в Українському домі, а археологічний відділ, розташований у Будиночку Петра на Подолі, намагаються виселити.

Улітку 2011 року київська влада пообіцяла переселити музей у скандальну забудову над метро "Театральна". Депутати Київради від опозиції стверджували, що це приміщення не пристосоване для збереження експонатів. Зараз у фондах музею — 250 тисяч експонатів.

Читайте також: "Екс-директори Музею історії Києва: "Музей хочуть розформувати"

 

 

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.