Спецпроект

Селяни так і не віддали скульптуру Пінзеля на виставку в Лувр

Міністр культури Михайло Кулиняк не зумів переконати мешканців села Рукомиш Бучацького району Тернопільщини віддати роботу легендарного скульптора Пінзеля — фігуру Святого Онуфрія — на виставку до Лувру.

Про це повідомляють "Вікна". 

Скульптура раніше стояла при вході до місцевої православної церкви. Та після обвалу травертинової скелі фігуру забрали із храму. Де вона сьогодні, люди не кажуть.

“Онуфрія і за Союза ніхто не рушав! А зараз хтось хоче руки нагріти. Не віддамо!” – такими вигуками зустрічали під церквою міністра зо два десятки селян.

Упродовж години Кулиняк вів переговори із прихожаними.

“Те, що роботи Пінзеля поїдуть аж до Парижу, для всіх великий шанс, можливість, щоб світ пізнав нас і Україну, - пояснював міністр. - Це й велика відповідальність переді мною, щоб ця виставка відповідала міжнародним стандартам, щоб угоди були виконані. А роботи Пінзеля будуть представлені у Луврі у церкві Шапель [Сент-Шапель, Свята Капела - каплиця-релікварій у королівському палаці на острові Сіте, в найстарішій частині Парижу і туристичному центрі міста - ІП]. За 20 років незалежності це перший випадок, коли наші твори будуть виставлені у Луврі”.

Ні священик, ні голова райради, які були присутні на переговорах, не змогли переконати прихожан змінити свою думку.

Скульптура святого Онуфрія в церкві Рукомиша. Фото: gazeta1.com

Міністр наполягав, що через їхню відмову постраждає імідж України, адже міждержавна угода про виставку не виконується.

Та людям не були цікаві жодні гарантії. Для них Онуфрій – це святий, що оберігає село.

“Лишіть нас в спокої. З чим прийшли з тим і йдіть. Які повені, смерчі – нас все обходить стороною, бо Онуфрій захищає. Не віддаємо!” – продовжували селяни. При цьому ніхто не називався.

Насамкінець міністр запропонував, якщо люди таки передумають – повідомити місцевого пароха та владу. 

Як відомо, перед відправкою у Францію скульптуру Онуфрія мали відреставрувати у Львівській галереї мистецтв. Про це з церковною громадою домовлявся директор галереї, авторитетний і шанований Борис Возницький, який невдовзі трагічно загинув.

У договорі Мінкульту з громадою не містилося чіткої обіцянки привезти скульптуру назад у Рукомиш, тому прихожани відмовилися розлучатися зі своїм покровителем, побоюючись, що статуя після потрапляння до рук українських чиновників уже не повернеться до церкви.

30 липня цього року вхід і притвор церкви в Рукомиші були частково зруйновані обвалом скелі, що укріпило небажання прихожан віддавати скульптуру.

Також відмовилися віддавати у Францію роботи Пінзеля і прихожани Покровської церкви в Бучачі. Але, за попередніми даними, в п'ятницю Кулиняку вдалося переконати мешканців райцентру, що їхні реліквії буде повернуто.

У жовтні 2010 року львівські інтелектуали розпочали ініціативу з присвоєння аеропорту Львова імені Пінзеля, але вона не увінчалася успіхом.

Виставка "Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ сторіччя: Йоганн Георгій Пінзель" має відбутися у Луврі з 21 листопада 2012 р. по 25 лютого 2013 р.

Мета виставки – презентація та популяризація творчості одного з найвидатніших, але, водночас, і найзагадковіших європейських скульпторів ХУІІІ століття Йоганна Георгія Пінзеля, якого нині називають "українським Мікеланджело". 

Скульптура "Св.Онуфрій" вважається одним  із останніх творів геніального майстра, це єдина кам’яна скульптура Пінзеля, що планувалась до експонування в Луврі. Вона мала зайняти центральне місце в експозиції виставки, оскільки відрізняється особливою філігранністю виконання.

За попередньою оцінкою, вартість скульптури - 10 млн доларів.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".