ПОМЕР ОСТАННІЙ ПОЛКОВНИК УПА

Сьогодні на 92-му році життя помер полковник УПА, кавалер Золотого хреста бойової заслуги Василь Левкович. Левкович був останнім із живих командирів УПА такого рангу.

Про це "Історичній Правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху. 

Полковник Василь Левкович (6.02.1920 — 13.12.2012) — один із 32 нагороджених військовою нагородою УПА "Золотий хрест бойової заслуги".

Від часу вступу в УПА у березні 1943 року пройшов шлях від чотового до командира Воєнної округи "Буг", у лютому 1946 року отримав високе звання майора Повстанської армії. А наприкінці того ж року йому присвоєно звання полковника, яке командування армії присвоїло посмертно, вважаючи його загиблим.

17 грудня 1946 року чекісти оточили його криївку, звідки витягли тіло отруєного димом командира. Слідство тривало близько року, Левкович був ув’язнений в тюрмі "на Лонцького" у Львові та слідчій в’язниці МГБ у Києві на Короленка (тепер Володимирська).

22 липня 1947 року Військовий трибунал військ МВД Київської області засудив Левковича до 25 років виправно-трудових таборів. Він повністю відсидів строк покарання і був звільнений з Дубравного табору щойно 7 грудня 1971 року.

 Василь Левкович після Другої світової. Фото з архіву ЦДВР

Навіть вийшовши на волю, продовжив свою боротьбу з радянською владою, вимагаючи перегляду вироку і визнання його військовополоненим, а не злочинцем. До здобуття незалежності України не визнавав себе громадянином СРСР, узявши паспорт лише незалежної України.

Василь Левкович помер у Львові 13 грудня 2012 року на світанку.

Василь Левкович

Прощання з полковником Василем Левковичем відбудеться у Львові в суботу 15 грудня о 12:00 у храмі апостолів Петра і Павла УГКЦ (Львів, вул. Театральна, 11 (костел Єзуїтів)).

На прощанні будуть присутні керівництво міста та області, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, родина полковника: дружина Ярослава, підпільниця, політв’язень, їхні діти і внуки, працівники Національного музею "Тюрма на Лонцького".

Як відомо, останній командир УПА генерал-хорунжий Василь "Леміш" Кук помер у Києві у вересні 2007 року.

Дивіться також пропагандистські матеріали УПА:

"Кто такие бандеровцы и за что они борются"

"Наше ставлення до російського народу"

Плакати, листівки та облігації. ФОТО

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.