Спецпроект

У Харкові поговорять про музейну політику в Україні

Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи, за підтримки порталу historians.in.ua, запрошують на публічне обговорення "Музейна політика в Україні: історія та сучасність".

У заході приймуть участь музейні діячі, науковці, представники громадських організацій. Обговорення буде присвячене історії та сучасному стану музейництва в Україні в контексті державної політики.

Планується обговорення наступних питань:

- Українські музеї в імперській політиці;

- Музейна політика урядів періоду Української революції;

- Творення та функціонування українського радянського музею;

- Національна музейна політика в незалежній Україні: творення умов модернізації галузі, функціонування державних, галузевих та приватних музеїв, місце музеїв в сучасній політиці пам’яті; взаємодія музеї з іншими закладами культурної сфери.

Час і місце заходу: 8 грудня 2012 р. о 18:00 за адресою м. Харків, книгарня "Є", вул. Сумська 3.

Модератори: Ігор Дворкін (Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи) та Ірина Склокіна (Центру українських студій ім. Д. І. Багалія Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна)

Учасники обговорення: Андрій Парамонов, Михайло Красиков, Олена Кутья, Тетяна Лихачова, Анна Алєксєєнко та запрошені експерти.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.