Померла Марія Савчин - одна з останніх підпільниць ОУН

22 квітня померла Марія Савчин – “Марічка”, одна з останніх провідних діячів підпілля ОУН, дружина Василя "Орлана" Галяси, автор чудово написаних спогадів "Тисячі доріг".

Про це повідомляє "Український погляд".

Марія Савчин (у другому шлюбі — Пискір), псевдо "Марічка" — діячка ОУН, дружина полковника УПА Василя Галаси. Народилася в середині 1920-х у селі Задвір'я під Львовом.

У 1940-х — провідниця підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайоновою УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини, зв'язкова референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.

У травні 1945 р. вийшла заміж за Василя "Орлана" Галасу - полковника УПА, обласного провідника ОУН Перемишльської області [нині Польща].  Під час затримання в 1947 році співробітниками МГБ у Кракові втратила кількамісячного сина Зенона. За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.

Марія Савчин і Василь Галаса з сином Зеноном

Перебувала в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі. "Орлан" організовував рейди УПА на Захід.

У липні 1948 р. Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948 р. у Василя і Марії народився син Петро.

1952 року головний командир УПА Василь "Леміш" Кук передав під керівництво Галаси ще Вінницьку та Кам'янець-Подільську області. У квітні 1953 р. створилася критична ситуація: зв'язки обірвалися, у найближчому оточенні залишилося кілька підпільників. Це спонукало Галасу до переходу на східні терени України.

Під час переходу, який організовував окружний провідник Кам'янець-Подільської області "Скоб" (як виявилося, агент МДБ К62, справжнє прізвище не розголошується СБУ досі), 11 липня 1953 року Галасу з дружиною та охоронця Чумака схопила оперативна група МГБ, легендована під повстанців.

Подружжя перевезли у київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту із Закордонним Представництвом УГВР.

Галаса не погоджувався на невідомого йому зв'язкового, погодившись врешті лише на кандидатуру дружини Марії Савчин, якій незаперечно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. "Орлана" пообіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу.

За таємною домовленістю Василя Галаси з дружиною, Марія повинна була розкрити плани МГБ і не повертатися в Радянський Союз.

Перед від'їздом у 1954 р. Марії в США їй дали змогу з вікна автомобіля побачити свого 6-річного сина Петруся, якого виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і який не знав, що живе у прийомних батьків.

Марія Савчин

Марія і Василь були упевнені, що їм більше не побачитися. "Орлан" очікував розстрілу, але 1958 року його засудили до 10 років ув'язнення. У 1960-х рр. звільнений на волю Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.

Марія Савчин виконала свою місію, написавши свої вже легендарні і неодноразово перевидані мемуари "Тисяча доріг". Жила в США, вийшла заміж. Брала активну участь в діяльності громадських організацій діаспори.

Як відомо, у грудні 2012-го на 92-му році життя помер останній полковник УПА, кавалер Золотого хреста бойової заслуги Василь Левкович.

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.