Спецпроект

Львівська облрада відреагувала на проект ухвали Сейму про "злочинців з УПА"

Депутати Львівської облради прийняли звернення до президентів України та Польщі, маршалків Сейму та Сенату Польщі та до голови ВРУ, а також до МЗС обох країн щодо Волинської трагедії.

У проголосоване звернення можуть бути внесені поправки, повідомляє Гал-інфо.

У зверненні депутати засудили дії польських політиків та нагадали події на Закерзонні. Цей пункт звернення викликав дискусії серед депутатів.

"Жертвами війни між українцями та поляками стали тисячі людей по обидва боки кордону, а скористався конфліктом радянський тоталітарний режим, який зумів поневолити обидва народи.

На жаль, у сучасних польських медіа, політичній та історичній дискусії домінує спрощено-тенденційний підхід до складних питань українсько-польських відносин у ХХ-му столітті та, зокрема, до Волинських подій. При цьому акцентується на питанні жертв серед поляків, а про жертви українців на Волині ніхто не згадує.

Чомусь польські історики й політики абсолютно не торкаються передумов виникнення конфлікту – пацифікації, масштабного знищення українських православних церков на Холмщині. І зовсім не згадує польська сторона подій на Закерзонні 1944 – 1946 років, коли поляки масово вбивали українців за етнічною ознакою та вщент спалювали українські села".

Виділений вище уривок тексту викликав суперечку.

Зокрема, депутат Богдан Сидорак попросив забрати абзац, де йдеться про вбивства поляками українців за етнічною ознакою.

"Мені здається, що не треба таке писати", - сказав він.

Натомість Святослав Шеремета, який доповідав з цього питання, наголосив, що цей абзац є необхідний.

У дискусію втрутився голова Львівської обласної ради Петро Колодій, який заявив, що депутатам треба визначитись, чи вони хочуть примирення, чи ще більше загострити конфлікт.

По тому депутати дійшли згоди, що представникам фракцій слід знайти консенсус та доопрацювали текст звернення.

Окрім цього, депутати облради сьогодні також зобов’язали Львівську обласну державну адміністрацію до 13 травня 2013 року розробити та подати на погодження Львівській обласній раді план заходів із дослідження та відзначення 70-річчя Волинських подій.

"За" проголосувало 60 депутатів.

Водночас прес-служба ЛКО НРУ поширила текст звернення, у який начебто мають бути внесені правки політкоректності.

Як йдеться у повідомленні, депутат-рухівець Святослав Шеремета зачитав текст звернення з трибуни Львівської обласної ради:

"Нинішній стан українсько-польських відносин є найкращим за всю багатовікову історію сусідства двох народів. Плідна співпраця та взаємна повага, якими характеризується сучасність, у першу чергу, стали можливими завдяки переосмисленню нашими державами доволі непростого минулого.

Проте останнім часом у Польщі дедалі виразніше окреслюються спроби зруйнувати позитивні досягнення в наших взаємовідносинах. Історична тема польсько-українського протистояння в роки Другої світової війни стає предметом гострих політичних дискусій, перетворюючи пам’ять про важке минуле в інструмент, яким руйнується сьогоднішнє порозуміння. Трагічна історія – знову на передовицях польських медіа, її широко обговорюють політики та громадські діячі.

При цьому із загального контексту польсько-українського конфлікту вириваються лише події на Волині в 1943 році, аби таким чином формувати тенденційні уявлення про винуватців та жертви. Дійсно, конфлікт між українцями та поляками в той час у цьому регіоні сягнув свого апогею. Але справжнє розуміння подій на Волині 1943 року неможливе без урахування повного хронологічного та географічного контексту.

Українсько-польський конфлікт розвивався в рамках глобального протистояння - Другої світової війни. Його початком стали події на Холмщині в 1942 році, наступного року протистояння перекинулося на Волинь, а пізніше – на Галичину, Надсяння та Лемківщину.

Події набули масштабів справжньої війни, у якій брали участь підпільні рухи обох народів та їх збройні формування – Українська Повстанська Армія та Армія Крайова. Для польських політиків ціллю цієї боротьби було відновлення кордонів Речі Посполитої 1939 року, що фактично означало б чергову окупацію українських земель.

Для українського підпілля війна була національно-визвольною, метою якої було створення незалежної соборної української держави, зокрема на західноукраїнських теренах, що стали епіцентром збройної боротьби. Унаслідок цього гостре протистояння між сусідніми народами набрало таких обертів, що вийшло поза рамки Другої світової війни і закінчилося масовою депортацією українців під час акції "Вісла" в 1947 році.

Жертвами війни між українцями та поляками стали тисячі людей по обидва боки кордону, а скористався конфліктом радянський тоталітарний режим, який зумів поневолити обидва народи.

На жаль, у сучасних польських медіа, політичній та історичній дискусії домінує спрощено-тенденційний підхід до складних питань українсько-польських відносин у ХХ-му столітті та, зокрема, до Волинських подій. При цьому акцентується на питанні жертв серед поляків, а про жертви українців на Волині ніхто не згадує.

Чомусь польські історики й політики абсолютно не торкаються передумов виникнення конфлікту – пацифікації, масштабного знищення українських православних церков на Холмщині. І зовсім не згадує польська сторона подій на Закерзонні 1944 – 1946 років, коли поляки масово вбивали українців за етнічною ознакою та вщент спалювали українські села.

Сьогодні безвідповідальні польські політики намагаються здобути політичні дивіденди на пам'яті про важке минуле, висувають та підтримують шовіністичні гасла. Під приводом вшанування жертв конфлікту намагаються засудити діяльність українського визвольного руху в роки Другої світової війни та загалом боротьбу українців за незалежність.

Підтвердженням цього слугує внесений на розгляд Сейму Республіки Польща 11 квітня цього року групою послів від Селянської (народної) партії (PSL), яка входить до правлячої коаліції, проект ухвали "У справі геноциду польського населення східних кресів ІІ Речі Посполитої, здійсненого ОУН - УПА". Подібний проект ухвали також ініціюють і в Сенаті Республіки Польща.

Автори вищезгаданих ухвал Сейму та Сенату класифікують події на Волині та Східній Галичині як геноцид польського населення, а ОУН - УПА – як злочинні організації.

Вважаємо, що прийняття таких ухвал Сейму та Сенату Республіки Польща спричинить загострення двосторонніх відносин, а окремі положення посягають на державний суверенітет України та носять ознаки територіальних претензій.

Львівська обласна рада також засуджує намір спорудження у Варшаві меморіалу загиблим під час Волинських подій, де, за наявною інформацією, заплановано увічнити назви чотирьох тисяч населених пунктів, в яких ніби то загинули поляки. Слід наголосити, що про це не існує жодного історичного підтвердження.    

Однозначно провокаційною акцією, яка може розпочати конфронтаційні процеси по обидва боки кордону, є анонсоване проведення так званої "реконструкції Волинських подій" у липні цього року в місті Радимно.

Вважаємо, що організаторами цієї акції є провокатори та шовіністи, які прагнуть не конструктивного українсько-польського діалогу, а ускладнення стосунків між нашими народами та державами.

Без сумніву, українці та поляки мають віддати належну шану всім загиблим у роки кривавого протистояння. Але жодна із сторін не має права вимагати, аби це відбулося коштом засудження властивого кожному народові прагнення до волі.

Заради спільного добросусідського майбутнього ми повинні пам'ятати героїчні і трагічні сторінки нашого минулого, але разом з тим розуміти, що наші погляди на це минуле можуть відрізнятися. Адже ми по-своєму можемо оцінювати одні й ті ж події, особливо, якщо вони стосуються минулих конфліктів.

Взаємна повага до цієї різниці в оцінках і поглядах на історію є запорукою розвитку рівних партнерських засад у сьогоденні та майбутньому".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?