Спецпроект

В Арт-проекті Google з'явилися роботи з українських музеїв. ФОТО

Відсьогодні користувачі всього світу вперше зможуть ознайомитися в Арт-проекті Google з роботами з колекцій двох українських музеїв - Національного заповідника "Софія Київська" та Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара".

Про це повідомляє офіційний блог Google Україна.

"Ми дуже раді, що тепер колекції українських музеїв стали доступними користувачам у нашому Арт-проекті, - зазначив директор компанії Дмитро Шоломко. - Це тільки початок, і ми запрошуємо приєднатися до нашого проекту інші українські музеї, щоб шанувальники мистецтва в різних куточках планети могли ознайомитися з їхніми колекціями онлайн".

Шоломко нагадав, що місяць тому Google представив у режимі "Перегляду вулиць" панорами стародавньої Софії Київської

 Скріншот галереї, присвяченій "Софії Київській"

Відтепер в Арт-проекті Google будь-хто зможе зробити віртуальну екскурсію і побачити унікальні фрески часів Київської Русі, якими прикрашені стіни і стеля всесвітньо відомого пам'ятника архітектури.

Засновані на візантійських традиціях роботи своєю досконалістю та красою й сьогодні викликають захоплення.

 Деісус - зображення Богоматері, Христа й Іоанна Хрестителя. XI ст.

В онлайн-галереї "Софії Київської" в Арт-проекті розміщено понад 50 творів мистецтва, включно з мозаїками ХІ століття, серед яких Богоматір Оранта, енергетичний центр собору святої Софії, символ Церкви земної; Євхаристія, яка відображає основні події історії Спасіння, і Христос Пантократор, який панує над усім простором храму і є символом Церкви небесної.

 Деталь мозаїки Софії. XI ст.

Музей Івана Гончара відомий унікальною колекцією творів українського народного мистецтва, зібраних в різних куточках України, яка відображає побут і культуру нашого народу.

 Христос і великомучениця Варвара. XIX ст.

Тепер в онлайн-галереї Музею Гончара на Google можна ознайомитися з перлинами зібрання, серед яких картини і скульптури народних майстрів, прикраси і предмети побуту, наприклад, картини "Портрет дівчини у вінку" і "Кримський Запорожець (Козак Мамай)".

 Козак Мамай. 1780-1800 рр.

Шоломко висловив подяку Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" за допомогу в роботі з українськими музеями.

Сьогодні в Арт-проекті Google представлено більше 40 000 робіт з колекцій 250 музеїв і організацій по всьому світу.

Дивіться також:

Екскурсія Музеєм Івана Гончара. ФОТО

Google запустив сайт про історію комп'ютерів в Україні. ФОТО

В панорамах Google з'явилися історичні пам'ятки Європи. ФОТО

"Як козаки..." потрапили на стартову сторінку Google

Інші матеріали за темою "Інтернет"

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.