Кернес не послухав учених Кембриджа і Колумбії

Депутати міської ради Харкова вважають незаконним встановлення дошки лауреату Шевченківської премії, викладачу Гарвардського та професору Колумбійського університетів Юрію Шевельову на центральній вулиці міста.

"За" проголосували 65 депутатів, четверо висловилися проти, три депутати міської ради утрималися.

Мер Харкова Геннадій Кернес пообіцяв відкликати тепер свій підпис, яким він дозволив увіковічити всесвітньо відомого науковця.

Дискусія про життя і діяльність Шевельова у Харкові під час окупації тривала більше години. Під час розгляду питання виступали обидві сторони топонімічного конфлікту.

Співголова Харківської правозахисної групи Ірина Рапп зазначила, що вчений не працював з нацистами, а займався виключно науковою діяльністю.

Професор Ігор Муромцев доводив, що роботи Шевельова вивчають зараз в Україні, він є почесним доктором харківського університету і дуже багато зробив для міста.

Головний обвинувачував Нісон Ройтман, який представляв антифашістську громадську організацію, заявив, що ніхто не заперечує наукових досягнень вченого, але Шевельов друкувався у німецькій газеті під час окупації, а таким людям не варто ставити дошки.

Свою думку з цього приводу висловили губернатор Михайло Добкін, якій спеціально прийшов на сесію і міський голова Харкова Геннадій Кернес.

Мер заявив, що спеціально звертався до СБУ, але там документів про Шевельова не знайдено, окрім газетних публікацій. Він наголосив, що нібито мешканці будинку, де встановлена дошка, звертались до нього з проханням її зняти, а наостанок зауважив, що Шевельов зайняв квартиру вбитого єврея, якого розстріляли фашисти Дробицькому яру.

Депутати підтримали міського голову і вирішили зняти пам'ятну дошку Шевельову. Генадій Кернес публічно підписав доручення її демонтувати.

Статтю Володимира Чистиліна "Про Юрія Шевельова. Спеціально для Добкіна" читайте у рубриці "Колонки"

Як відомо, напередодні до міської ради Харкова із відкритим листом звернулися науковці провідних західних університетів: Кембріджу (Британія), Колумбійського, Канзаського, Ратгерського університетів, університету Нортвестерн (США), а також університету Альберти (Канада).

У своєму зверненні Науковці засудили "наклепницькі, голослівні твердження деяких осіб" щодо професора Шевельова.

"Звинувачення щодо діяльності професора Шевельова під час Другої світової війни вперше з'явились на початку 1960-х років і походили від КГБ, - наголошують автори листа. - Ці звинувачення були ретельно досліджені численними американськими державними установами та Колумбійським університетом, де викладав професор Шевельов. Всі вони були повністю і однозначно відкинуті".

На початку вересня у Харкові раніше запланованого відкрили меморіальну дошкууродженцю міста, мовознавцю-славісту, історику літератури та громадському діячеві Шевельову. Спершу міська влада надала всі необхідні дозволи, але потім раптом передумала.

Тоді ж голова Харківської ОДА Михайло Добкін у своєму твіттері назвав науковця "фашистским пособником", а ініціаторів встановлення пам'ятної дошки (серед них опозиціонер Арсен Аваков і поет Сергій Жадан) "фашистськими мерзотниками".

Пізніше один із блогерів нагадав Добкіну, що у 2010-му році його соратник по Партії регіоніввідкрив у Харкові пам'ятний знак командиру "Російського охоронного корпусу" у складі армії Третього рейху Борису Штейфону. За такий учинок "регіонал" навіть не був виключений із партії.

У листопаді 2010 року в Харкові невідомими було знищено пам'ятну дошку кардиналу УГКЦ Йосипу Сліпому. У лютому 2011-го її відновили за спільною ініціативою харківської і львівської властей.

Юрій Шевельов (Шерех) (1908-2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації.

Народився у Харкові у дворянській родині німців Шнейдерів. У Першу світову батько змінив прізвище на Шевельов. У 1933-43 роках - доцент Харківського університету. Викладав у Олеся Гончара. З 1944 року - на еміграції.

Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США.

Почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Головний редактор журналу "Сучасність".

Автор 17 книг і фундаментальних наукових праць про історію слов'янських мов, української мови та літератури.

Читайте також інтерв'ю Юрія Шевельова для УП (2002)

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.