Росія привласнила собі радянську перемогу 1945 року - історик

У неоголошеній війні з Путіним Україна витворює нову національну та громадянську ідентичність.

Про це в коментарі "Голосy Америки" заявив кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім.Кураса НАНУ Владислав Гриневич.

"Пам'ять про Другу світову опинилася в епіцентрі конфлікту Майдану і Антимайдану, - зазначив історик. - Бандерівське гасло "Слава Україні!" стало загальноприйнятим в Україні, від Донбасу до Закарпаття".

При цьому Гриневич наголосив, що Кремль привласнив і націоналізував сталінський міф про "Велику Перемогу", тільки замість радянської перемоги вона стала російською. Cаме таку пам'ять про Другу світову використовували і радикали-противники Майдану.

"Українська революція є антиколоніальною революцією, це вихід України з імперії, - додав науковець. - Саме зараз формується нова українська ідентичність. У неоголошеній війні з Путіним ми відстоюємо свою державність і формуємо свою ідентичність".

На думку історика, для творення нової української ідентичності важливими є теми Голодомору та УПА.

"Це антиімперські, антисталінські теми, які ніколи нас не об'єднають із сучасною Росією, бо вона їх не визнає, - підкреслив Владислав Гриневич. - Голодомор - це історія боротьби Сталіна з українцями Наддніпрянщини, УПА - це історія боротьби Сталіна з українцями Волині і Галичини".

Як відомо, у грудні 2010 року тодішній прем'єр-міністр РФ Владімір Путін заявив, що Росія перемогла б у Другій світовій війні навіть без допомоги України.

У відповідь українські ветерани нагадали Путіну, що з 15 фронтів ЧА більше половини були очолювані українцями за походженням, а кожен п'ятий із 11 тисяч Героїв Радянського Союзу часів війни - українець.

Дивіться також: "У Червоній армії воювали 6 млн українців"

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками