Імперська авантюра в Сирії. Таке вже було 250 років тому

У 1770-х роках Російська імперія захопила Бейрут, підтримуючи арабського деспота. А пізніше Санкт-Петербург кинув свого союзника, обмінявши Близький Схід на дипломатичні поступки щодо Криму.

У липні 1772 року російський імператорський флот обстріляв і взяв приступом Бейрут [нині столиця Лівану], фортецю на узбережжі оттоманської Сирії.

Росіяни підтримували свого союзника, безжального арабського деспота. Повернувшись наступного року, вони окупували Бейрут майже на шість місяців.

Тоді, як і тепер, вони зіткнулися з сирійською політикою – киплячим казаном міжетнічної ворожнечі, що його вони спробували дещо спростити при помочі канонад і пороху.

Сьогодні президент Владімір Путін має чимало мотивів у Сирії, та ми мусимо пам’ятати про російське бачення своєї традиційної місії на Близькому Сході і про те, як воно формує мислення в Кремлі.

І не тільки в Кремлі: речник Російської Православної Церкви заявляє, що інтервенція Путіна – частина "особливої ролі, яку наша країна завжди відігравала на Близькому Сході".

 Справжні мужики з фотошопленими головами

Зв’язок Росії з цим регіоном коріниться в її самозваній ролі захисниці православного християнства, що його вона буцімто успадкувала після падіння Константинополя 1453 року від візантійських "цезарів" - звідси й сам титул "царів".

Царі представляли Москву не тільки Третім Римом, а й Новим Єрусалимом і оборонцем християн на Балканах і в арабському світі, над яким, включно з єрусалимськими святими місцями, від 1517 року панували турки.

Побожні селяни вірили, що, перш ніж умирати, треба відбути прощу до Єрусалима і занурити свій поховальний одяг у Йордан. До 1917-го царі щороку на 6 січня благословляли води "Йордану" в Москві-ріці чи пізніше в Неві.

Перша масштабна російська інтервенція почалася 1768 року, коли Катерина ІІ пішла війною на турків [на стороні імперії пліч-о-пліч із запорозькими козаками воював майбутній засновник ВМФ США Поль Джонс - ІП], а граф Олексій Орлов, брат її коханця Григорія, повів балтійський флот через Ґібралтарську протоку – піднімати повстання в Середземномор’ї.

За допомогою шотландських адміралів-найманців Орлов у 1770-му знищив оттоманський флот в бухті Чесма, після чого росіяни на певний час запанували над східним Середземномор’ям.

Тим часом у Єгипті й Сирії (яка охоплювала й сьогочасні Ліван та Ізраїль) тамтешні арабські зверхники, Алі-паша та Дахир аль-Умар, уклали угоду, щоб здобути Дамаск [нині столиця Сирії] від турків, та згодом самі його втратили.

У відчаї вони звернулися до Орлова та Катерини, які погодилися підтримати їх в обмін на передачу Єрусалима. Кораблі Орлова обстріляли сирійські міста і врешті-решт окупували Бейрут.

Імператорський флот пішов звідти 1774-го, коли Росія кинула своїх сирійських спільників напризволяще в обмін на турецькі поступки в материковій Україні та Криму.

Медаль 1769 року "На нинішній військовий випадок" ("Поборнику православия"), випущена на початку Середземноморської експедиції. На мечеті Святої Софії (головний християнський храм Константинополя й Візантії) руйнуються символи ісламу. Фото: copycoins.ru

Експедиція 1770-х років потребувала значних коштів (3-4 млн карбованців), яких не міг дати бюджет імперії. Катерина ІІ була змушена позичити гроші за кордоном. Це стало початком державного боргу Росії

Однак військова база в Середземномор’ї правила тепер за стратегічну мету: Катерина та її партнер князь Потьомкін анексували Кримське ханство, заснувавши чорноморський флот імперії. Потім вони спробували домовитися про базу на Менорці [Балеарськi острови, неподалік узбережжя Каталонії, нині Іспанія].

Наступники Катерини [міжнародною політикою імператриці керував українець Олександр Безбородько - ІП] вважали, що вони є православними хрестоносцями, а Росії судилося правити Константинополем та Єрусалимом.

Зрештою, саме це прагнення, а ще сварка за Церкву Різдва Христового у Вифлеємі між православними священиками (з підтримкою від Росії) та католицькими панотцями (з підтримкою від Франції), призвели до Кримської війни XIX сторіччя.

Севастопольська поразка Росії в 1856 році переконала Олександра ІІ і останніх царів відступитися від збройного панування над Єрусалимом, надаючи перевагу дипломатії та м’якій силі.

Але впродовж Першої Світової війни російська імператорська армія окупувала північну Персію [Іран] і вторглася в оттоманський Ірак, замалим не взявши Багдад.

Персидська козача бригада - інструмент російського впливу у Персії. Початок XX сторіччя

У 1916 році міністр закордонних справ Миколи ІІ-го Сергій Сазонов домовився про угоду Сайкса-Піко-Сазонова, яка обіцяла Росії Стамбул, частини Туреччини та Курдистану і частку Єрусалиму – таку омріяну близькосхідну імперію. Однак її постанню перешкодила більшовицька революція.

-----

[ДОВІДКА ІП про історію сучасної Сирії: з XVI сторіччя територія нинішньої Сирійської Арабської республіки перебувала під контролем Османської імперії. Після Першої світової Королівство Сирії проголосило незалежність - це була перша самостійна арабська держава новітнього часу.

У 1920 році Сирія і Ліван потрапили під зовнішнє управління (так званий "мандат Ліги Націй") Франції. Британія тим часом отримала мандат на Палестину й Ірак. Остаточно Сирія стала незалежною в 1946 році, коли французькі і британські війська були виведені.

Після Другої світової група чиновників США спробувала змінити сирійську корумповану автократію на демократію, щоб убезпечити регіон від впливу СРСР. В 1949 році вони сприяли успішному військовому заколоту в Сирії. Це був перший повоєнний переворот на Близькому Сході.

До влади прийшов генерал Заїм, який перед цим обіцяв американцям реформувати країну на демократичний лад. Натомість він встановив іще жорсткішу диктатуру, яка призвела до чергового перевороту і вбивства Заїма. І так до 1954 року, коли в країну повернувся парламентаризм.

В 1958 році Сирія та Єгипет об'єдналися в Союзну Арабську республіку під керівництвом єгипетського лідера Абделя Нассера. Після чергового військового заколоту Сирія вийшла з Союзу. З 1963-го до влади приходить соціалістична панарабістська партія "Баас", в 1969 році країну очолив баасист Хафез аль-Ассад].

-----

Безбожницька влада СРСР успадкувала світську версію імперських близькосхідних мрій: на переможницькій конференції в Потсдамі 1945 року Сталін вимагав "опіки" над Триполітанією та Лівією, а тоді визнав Ізраїль, в обох випадках сподіваючись дістати середземноморську базу.

Його зазіхання відкинули, але Холодна війна зробила СРСР близькосхідною потугою завдяки 50 тис. радянських радників, надісланих у Єгипет на підтримку президента Ґамаля Абделя Нассера [ідеолог партії Арабський соціалістичний союз (АСС), перебував при владі з 1954 до 1970 рр.].

До нинішньої інтервенції Москва найближче підходила до бойових дій під час ізраїльсько-єгипетської війни на виснаження в 1967-1970 рр., коли радянські пілоти вступали у двобої з ізраїльськими.

Коли наступник Нассера Анвар Садат вигнав комуністів, ті виплекали трійцю близькосхідних диктаторів - Муаммара ель-Каддафі в Лівії [партія АСС], Саддама Хусейна в Іраку ["Баас"] та Хафеза аль-Ассада ["Баас"] в Сирії.

Лідер СРСР Леонід Брежнєв (ліворуч) і лідер "Зеленої революції" в Лівії Муаммар Каддафі. Орієнтовно 1981 рік

Всі троє стояли на чолі брутальних, династично-мафіозних режимів, схованих за фасадом соціалістичних партій, центрального планування та сталіністських культів особи.

Вони швидко заходилися догоджати своїм новим добродіям: генерал Ассад та полковник Каддафі часто позували в вологих братерських обіймах із радянським генеральним секретарем Леонідом Брежнєвим.

Ассад, що вчився в Радянському Союзі на пілота, надав комуністам доступ до своєї морської бази в Тартусі [порт у Сирії] – останнього натепер російського надбання в регіоні.

Сирія, 2014 рік. Територія країни, контрольована урядом Ассада. Фото: blogs.ft.com

Після розпаду СРСР 1991 року російський вплив занепав, а Москву смертельно образили західні інтервенції, що знищили Хусейна та полковника Каддафі.

Американський відхід із регіону дає можливість Путіну, який розглядає себе як частину неперервної традиції російської персональної влади та націонал-імперської потуги від царів до сьогодення, зменшити престиж США та представити Росію як неодмінного світового арбітра.

Порятунок Ассадового сина Башара одночасно з ударами проти опозиції та Ісламської держави змикається з російською боротьбою проти чеченських джхадистів, які плинуть під чорні знамена халіфату - і успіх у цьому може повернути Кремлю вплив в Ірані та Туреччині, де Москва колись уже мала силу.

Сирія, 2015 рік. Територія країни, не контрольована урядом Ассада

Таким чином, Путін може дійти до перевтілення в Катерину [Другу] і розміняти вплив у Сирії на зняття західних санкцій чи убезпечення анексованого Криму, бо від цієї політичної акробатики залежить політичне виживання самого Путіна.

Якоюсь мірою, його захист сирійського автократа Башара аль-Ассада – це захист власної влади від повстання.

Формула влади в Росії така: самодержавство в Кремлі в обмін на безпеку та процвітання вдома і славу за кордоном. І принаймні поки що глядацький ентузіазм і захоплення від цієї орієнтальної авантюри, цієї телеверсії колоніального роману з бомбардувальниками "Сухой" чинить свій чарівний вплив.

Коли Олександр ІІ розпочинав екзотичні війни в Азії, один із його міністрів, граф Валуєв, написав: "Є щось еротичне в усьому, що відбувається на дальніх кордонах".

"Панахида" (1879 рік) - картина Василя Верещагіна, учасника азійських та балканських кампаній Олександра ІІ

Москві бракує ресурсів замінити Америку, і вона загрузне в Сирії, але росіяни відчувають: велика імперська Росія завжди була гравцем на Близькому Сході, а зухвалість дорого вартує в цьому шаленому світі.

Автор: Саймон Сібеґ МОНТЕФЙОРЕ
Джерело: New York Times
Підготував: Роман ГОРБИК

ТАКОЖ:

Російська авіація бомбардує Пальміру

Чому Путін боїться Сирії? Бо згадує про Чечню 1990-х

Як американці реформували Сирію в 1940-х. І що з цього вийшло

"Духовні скрєпи" проти загниваючого Заходу. Як це було в XIX сторіччі

Севастополь - місто української слави. Про українців у Кримській війні

1991: Автострада Смерті - розбомблена іракська автоколона. ВІДЕО

Чорноросія. Авантюрна історія імперської колонії в Африці

Українці, які створили Російську імперію. ТРИЛОГІЯ

Інше за темою РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ

Інше за темою БЛИЗЬКИЙ СХІД

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.