Спецпроект

У Росії - скандал із музеєм табору, де вмер Стус. Через "бандерівщину"

Влада Пермської області (Росія) звільнила з посади директора музею політичних респресій "Перм-36" Татьяну Курсіну. Водночас колишній міліцейський куратор колонії №36 виступив із заявою, що музей репресій - русофобський і бандерівський заклад, осередок шпигунів.

Про це повідомляють "АіФ-Перм" і "Коммерсант".

Офіційно Курсіна позбулася посади через "невиконання службових повноважень" - нібито не змогла забезпечити умови для нормального функціонування об'єкта культурної спадщини.

Працівники установи впродовж чотирьох місяців не отримували тут зарплату, а сам музей був відключений від енергопостачання та закритий для відвідувань.

Сама Курсіна наголосила, що така ситуація була спричинена пермською владою. Ще влітку 2013 року чиновники створили державну музейну структуру, в той час як із 1990-х існувала громадянська організація, яка й управляла музеєм.

 Табличка з воріт колонії №36 - нині експонат музею

Через неврегульованість стосунків між бюджетною і неурядовою організаціями є побоювання, що "Перм-36" може не потрапити у федеральну цільову програму "Увічнення пам'яті жертв політичних репресій" - тобто втратить фінансування у 500 млн рублів (близько 170 млн грн).

Наразі неурядова організація, що володіє експозиціями музею, не може вчиняти жодних дій на території майнового комплексу, який став належати держустанові.

Відстояти фінансування пам'ятки історії пообіцяв "спецпредставник президента РФ по Україні" Владімір Лукін. Також його називають одним із претендентів на посаду директора замість Курсіної. Інший претендент - заступник керівника місцевого управління культури.

Із початком скандалу довкола музею в медіа-просторі з'явився колишній міліцейський куратор радянської колонії суворого режиму №36 Анатолій Тєрєнтьєв. За його словами, музей є наклепом на чесну радянську виправну систему і пропагандує "бандерівщину", а в колонії сиділи "бандити, карателі, шпигуни, дисиденти".

Музейний стенд, присвячений українцям-політв'язням, особливо обурює борців із "бандерівщиною"

На думку Тєрєнтьєва, музей є "ліберальним центром" і фінансується американцями, а іноземні історики, які працювали у "Пермі-36" - мережа шпигунів, котрі полюють на секрети оборонної промисловості Уралу.

"Такий дефіцит бюджету... і раптом на якихось колишніх власовців, бандерівців і дисидентів, на вивчення історії їхнього арешту хочуть упхати сотні мільйонів, - обурився ветеран-тюремник. - Закриття музею було б реальною допомогою південному сходу України, щоб не було цієї гнилості, щоб вона не поширювалася".

Відповідні репортажі про поганих бандерівців у хорошій колонії почали поширюватися і на федеральних телеканалах:

"Перм-36" - неофіційна назва радянської виправно-трудової колонії суворого режиму №36 для засуджених за "особливо небезпечні державні злочини" в селищі Кучино Чусовського району Пермської області РФ.

З 1972 року в колонії утримувалися засуджені за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді" - серед них Василь Стус, Левко Лук'яненко, Валерій Марченко, Василь Овсієнко, Юрій Литвин, Олекса Тихий, Володимир Буковський, Натан Щаранський, Баліс Ґаяускас та інші політв'язні, значну частину яких складали українці.

У 1985 році в карцері колонії за нез'ясованих обставин помер Василь Стус. Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 неопублікованих віршів поета.

Крім Стуса, внаслідок перебування в колонії №36 у тюремних лікарнях померли ще троє політв'язнів-членів Української Гельсінської групи - Олекса Тихий (1984), Юрій Литвин (1984), Валерій Марченко (1984).

Колонія була закрита в 1988 році. У 1996-му на її території було створено Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36" - єдиний у Росії музей ГУЛАГу під відкритим небом.

Сучасний вигляд бараку, де провів останні роки життя Василь Стус. Перше вікно зліва - карцер, де поет провів останні свої дні. Фото Василя Овсієнка

У 2004 році Фонд світових пам'ятників уніс "Перм-36" до переліку 100 особливо охоронюваних пам'яток світової культури. Розпочато процедуру зі внесення музею до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У січні 2013 року повідомлялося, що меморіал обрано "модельним проектом" для створення аналогічних музеїв РФ у рамках майбутньої федеральної програми увічнення пам'яті жертв політичних репресій.

Дивіться також: "Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого в Києві. ФОТО"

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.