Науковці кажуть, що "перевертати прапор" - провокація або неуцтво

Вимоги окремих громадян "перевернути прапор" або "змінити гімн" України не мають під собою жодних історичних, юридичних чи вексилологічних підстав.

Про це йдеться у відкритому листі українських істориків щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, поширеному з нагоди Дня Прапора.

"Протягом останнього часу ведеться системне нищення, паплюження та дискредитація Державних символів України, - йдеться у зверненні. - Зокрема, вигадуються різні нісенітниці про герб України; піддається сумніву текст Державного гімну; поширюються провокаційні вимоги "перевернути прапор".

На думку істориків, за цими ініціативами часто ховається перекручування історичного фактажу або захоплення містикою. Для прикладу науковці наводять "активно роздмухуваний" міф, нібито "за наполяганням Грушевського 22 березня 1918 р. було прийнято жовто-синій прапор замість синьо-жовтого.

Посилаючись на архівні дані, автори листа нагадують, що того дня на засіданні Малої Ради М. Грушевський лише виніс на розгляд малюнки герба УНР та печатки, що підтверджується протоколами.

Єдиним законодавчим актом Центральної Ради, який визначав саме блакитно-жовті прапори (де жовта смуга знизу), був закон "Про флот УНР", прийнятий на засіданні під головуванням М. Грушевського 27 (14 за старим стилем) січня 1918 року.

Всі інші державні утворення – Українська Держава [гетьманат Павла Скоропадського], Західно-Українська Народна Республіка, відновлена Українська Народна Республіка також використовували синьо-жовті прапори й не здійснювали ніяких "перевертань", наголошують історики.

Синьо-жовте поєднання кольорів затверджено 15 березня 1939 року парламентом Карпатської України під головуванням А. Волошина. Під цим прапором вела визвольну боротьбу Українська Повстанська Армія.

Тому саме з таким порядком кольорів і був затверджений Державний прапор України 1992 року, таким він і використовується досі.

"Насправді [подібні ініціативи] - це звичайнісінька політтехнологічна провокація, метою якої є посіяти чвари, створити штучне чергове протистояння в українському суспільстві, - підкреслюють науковці. - Проводиться вона аналогічними методами, що й спроби розпалити конфлікти навколо неіснуючих мовних чи конфесійних проблем.

З огляду на зазначене історики звертають увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України.

Серед підписантів листа:

Костянтин ГЛОМОЗДА, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Володимир СЕРГІЙЧУК, доктор історичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Богдан ЯКИМОВИЧ, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений працівник культури України

Андрій ГРЕЧИЛО, доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства, пров. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Павло ГАЙ-НИЖНИК, доктор історичних наук, академік Української академії наук

Микола ЖЕЛЕЗНЯК, кандидат філологічних наук, в. о. директора Інституту енциклопедичних досліджень НАН України

Олег КУПЧИНСЬКИЙ, доктор історичних наук, голова Наукового товариства ім. Шевченка в Україні

Андрій РУККАС, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії слов’ян Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Михайло КОВАЛЬЧУК, кандидат історичних наук, ст. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Микола ЧМИР, кандидат історичних наук, член Українського геральдичного товариства

Андрій СОВА, кандидат історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти та кафедри гуманітарних дисциплін Львівського державного університету фізичної культури

Ігор СКОЧИЛЯС, доктор історичних наук, декан Гуманітарного факультету Українського католицького університету

Мирон КАПРАЛЬ, доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Як відомо, День Прапора відзначається в Україні 23 серпня. Цього дня 1990 року синьо-жовтий прапор було піднято біля Київської міської ради на Хрещатику.

Дивіться також:

Два кольори мої. До історії державного стягу

Мер Донецька агітує вивішувати державні прапори

Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про перевернутий прапор

У Львові втретє заборонили символіку СРСР і Третього рейху

Таємниця княжого Тризуба. Що символізує наш герб

Яким був прапор Української повстанської армії?

Інше за темою "Символіка"

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.