В США презентували книгу "Брама Європи: історія України". ВІДЕО

У Вашингтоні презентовано книгу професора української історії Гарвардського університету Сергія Плохія "Брама Європи: історія України".

Про це повідомляє Голос Америки.

Автор презентував свою монографію в Інституті Кеннана (заснована в 1970-х установа, яка спеціалізується на дослідженні пострадянського простору).

Революція Гідності та війна України проти агресії РФ породила на Заході інтерес до української історії, зазначає видання. Але чимало американських фахівців в уряді, розвідувальних управліннях та в аналітичних центрах, які опікуються Україною, спеціалізуються на Росії.

"Більшість студентів, якщо вони беруть якісь курси з історії Східної Європи, то це російські курси. І традиція, яка сформована тут в російській історії, сформована російською імміграцією, переважно післявоєнного періоду", - пояснив Плохій, чому він взявся за написання цієї книги.  

Фахівців мало і в американській пресі: "Дуже багато було помилкових оцінок, історичних паралелей, алюзій так далі. Я зрозумів, що прийшов час просто відсунути всі свої інші проекти і зробити цю книжку".

Обкладинка

Книга "Брама Європи" на 400 сторінках охоплює історію України за 2500 років – від Геродота і до анексії Криму.

"Книга - дуже сучасна в плані питань. У ній я написав про політику, геополітику, культурну та етнічну ідентичність, міжнародні відносини і так далі, - підкреслив науковець. - По суті ця книжка намагається відповісти на всі питання, які з’явилися в новинах про події в України за останні 2 роки".

Одне з них: чому відмова від угоди про асоціацію з Європейським Союзом викликала революційну реакцію в Україні?

"Незалежність України завжди була в геополітичному контексті, в якому два полюса – Росія та Європа, - зазначив Плохій. - Європа для українців набагато більше, ніж просто Європа, з її перевагами, проблемами, Євросоюзом чи без Євросоюзу. Це те, що сидить глибоко в історії українців, їхній самоідентифікації як окремої нації".

За словами історика, думка про відсутність в українців власної національної ідентичності має глибоку традицію в російській історіографії. І саме вона спонукала мешканців Москви і Сибіру їхати на Донбас та розв’язувати там війну. 

"Мобілізація на Донбасі і в Росії відбувалася на ідеях величі російського народу. Це стара імперіалістична ідея, яка має ще дореволюційне походження, згідно з якою російська нація – це не лише сьогоднішні росіяни, а також, і українці і білоруси", - зазначив Плохій.    

Це – імперське бачення, говорить історик, згідно з яким лише імперії, держави, які існували у власних кордонах протягом тривалого часу, мають право на історичну легітимність та участь у міжнародних  процесах. Але ж більшість сучасних країн утворилися зовсім по-іншому, чимало з них – на уламках колишніх імперій.

"Кордони сьогоднішніх країн більш-менш базуються на кордонах, які накреслили лінгвісти, етнографи 20-го століття. Так зростали сучасні нації, такі як Німеччина чи Італія. Українська історія - дуже європейська історія".

Українська нація продовжує формуватися і сьогодні. Плохій не бачить нічого дивного в тому, що захищати українську незалежність  на фронт йдуть не лише українці, а і етнічні  росіяни та представники інших національностей.

Сучасна українська ідентичність – політична по своїй суті, вона не базується на етнічній ексклюзивності, пише він у своїй книзі. Саме в багатокультурній та багатоетнічній природі української нації полягає її сила, переконаний історик.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками