Видано книгу про війни Росії проти України

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАНУ та Київська православна богословська академія УПЦ КП презентують нове науково-популярне видання
"Братня" навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст".

Презентація відбудеться 5 лютого 2016 р. у Київській православній богословській академії (вул. Трьохсвятительська, 8, актова зала) о 12 годині.

400 примірників книги під час презентації буде вручено військовим капеланам для подальшого безкоштовного передання у частини Збройних сил України та Національної Гвардії України, які перебувають на фронті.

Книга ""Братня" навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст." підготовлена низкою українських істориків – Віктором Брехуненком, Володимиром Ковальчуком, Михайлом Ковальчуком та Вячеславом Корнієнком, призначена для широкого кола читачів.

Праця на 248 сторінках відстежує багатовікове збройне протистояння українського світу російській експансії, яка своїми коріннями сягає середини XII ст. – пограбування та руйнування Києва військами князя Андрія Суздальського, зазначають автори.

Вітчизняна війна за незалежність, яка розпочалася в лютому 2014 р. у відповідь на агресію Москви, щільно вписана в контекст попередніх війн українців проти її загарбницьких планів.

Простежено перегуки між підходами В. Путіна до війни з Україною та стратегіями російських еліт XV–ХХ ст. Показано, що сучасна війна – це не виняткове явище в російсько-українських стосунках, а логічне продовження магістральної канви.

На матеріалі майже дев’яти століть автори широко продемонстрували, що головний зміст російсько-українських взаємин немає нічого спільного з пропагандистськими мантрами про "спільну історичну долю", "братерські стосунки" чи нібито належність до "одного народу".

Ставлення Москви щодо України завжди було дуже послідовним у своїй меті – загарбати українські землі та асимілювати українців, наголошують автори.

У книзі розлого показано, що ключові складові сучасної російсько-української війни мали своїх прямих генетичних передників в минулому: гібридна та інформаційна війни, ставка Москви на "п’яту колону", риторика про захист "русского міра", спроба видати вторгнення за внутрішній конфлікт тощо.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?