Спецпроект

Польський депутат назвав катами українських церковних ієрархів, президентів, поета і німецьких єпископів

Коментуючи лист українських церковних ієрархів, колишніх президентів України, відомих українських інтелектуалів, депутат польського Сейму і співголова польсько-української парламентської групи Міхал Дворчик звинуватив його підписантів у оббріхуванні історії.

3 червня був опублікований лист до польської громадськості. "Убивство невинних людей не має виправдання", – пишуть  президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, патріарх Філарет, архієпископ Святослав Шевчук та інші автори "листа покаяння і прощення до польського суспільства".

У цьому зверненні автори апелюють до відомого листу польських єпископів до німецьких єпископів у листопаді 1965 року: "Прощаємо і просимо про прощення".

Відповідаючи на питання Польського радіо Міхал Дворчик погодився, що під час Другої світової війни були такі моменти, коли польські збройні загони вбивали також українців, українське цивільне населення. Водноча підхід, сформульований в українському листі депутат називає "стовідсотковим відверненням пропорцій".

"Ми не можемо забувати, хто винуватець. Винуватцем були формації українських націоналістів, передусім УПА, але не тільки, які здійснили геноцид у відношенні до поляків на території Волині і південно-східних воєводств Другої Речі Посполитої" - стверджує депутат польського Сейму.

Польське радіо наводить слова Міхала Дворчика: "Перше що в листі впадає в очі – це різниця, порівняно з листом, до якого кожен з нас, силою обставин, звертається думками – польських єпископів німецьким єпископам. Тоді жертви звернулися до катів зі словами: "прощаємо і просимо прощення". Тут маємо діаметрально протилежну ситуацію, тобто кати починають визначенням: "прощаємо і просимо прощення".

Ми не можемо на це погодитися, тому що, на жаль, це вписується в нинішній український підхід до історії, зумовлений передусім внутрішніми потребами української держави. У ньому мовиться про геноцид на Волині – була Друга світова війна, була – як окреслює Український інститут національної пам’яті – друга польсько-українська війна, гинули поляки, гинули українці. Це оббріхування історії, це – неправда, ми абсолютно не повинні на це погоджуватися".

Повний текст листа українців до поляків опублікований тут

ІНШЕ ЗА ТЕМОЮ "Волинська трагедія":

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?