Російський суд відхилив позов племінниці Рауля Валленберга до ФСБ

Мєщанський суд Москви відмовився задовольнити позов родичів шведського дипломата Рауля Валленберга до ФСБ Росії з вимогою надати інформацію про його долю після арешту в 1945 році.

"Суд вирішив: у задоволенні позовних вимог Марі Ельси Люпюї відмовити в повному обсязі", — оголосила рішення суддя Ірина Афанасьєва в понеділок, передає "Інтерфакс".

Рауля Валленберга призначили першим секретарем посольства Швеції в Будапешті в липні 1944 року. Він видав тисячам євреїв шведські паспорти, які давали їм право залишити Угорщину та уникнути смерті в нацистському концтаборі. У 1963 році ізраїльський Яд-Вашем надав Валленбергу звання Праведника народів світу. Коли місто зайняла Червона армія, Валленберга заарештували радянські органи держбезпеки.

За офіційною версією російського уряду, він помер у 1947 році в Луб’янській в’язниці від інфаркту міокарда. Історики ставлять її під сумнів, оскільки є свідчення інших в’язнів, які бачили або чули про Валленберга в 1950-х роках в інших місцях позбавлення волі.

У жовтні 2016 року родина Валленберга і група дослідників з Raoul Wallenberg Research Initiative (RWI-70) представили російській владі офіційний каталог запитань у справі шведського дипломата, однак влада вчергове відмовала в доступі до архівів.

Фотографія Рауля Валленберга з паспорта, зроблена в червні 1944 року. Фото: Wikimedia

У березні цього року родичі дипломата спрямували до ФСБ РФ три запити, в яких просили надати доступ до оригіналів документів Внутрішньої (Луб’янської) тюрми і тюрми Лефортово за 1945—1947 роки, однак нічого не отримали.

У липні племінниця Валленберга Марія Дюпюї подала позов на ФСБ до суду, в якому вимагала зобов’язати спецслужубу надати доступ до оригіналів документів про дипломата, а також їх нецензуровані копії. Позов підтримала дослідницька ініціатива RWI-70.

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.