Галичани, петлюрівці, більшовики й білі. Як Вінниця відзначала День захисника України. ФОТО

14 жовтня, на День захисника України у центрі Вінниці відбулася військово-історична реконструкція за участі понад сотні реконструкторів з усієї країни.

Це було одним із головних дійств історичного фестивалю "Вінниця  - столиця УНР"-2017. Учасники видовища представляли відразу чотири військові потуги, котрі змагалися за панування в Україні та Вінниці зокрема в 1919-му році: Армію УНР та Українську Галицьку армію з одного боку та росіян у складі білогвардійських та більшовицьких військ з іншого.

Цього разу в реконструкції використовували панцерник "Петлюра" й гармати, повідомляє вінницький інформаційний портал "Вежа".

 Головний натхненник і організатор фестивалю "Вінниця - столиця УНР", керівник Центру історії Вінниці Олександр Федоришен. Усі фото: Ольги Мірошниченко.

З 14:30 Європейська площа у Вінниці загороджена металевими турнікетами, навколо них вже збираються охочі побачити реконструкції на власні очі: загалом близько півтори тисячі людей.

Ведучий у мікрофон попереджає всіх: не заходити за огороджу, не лякатися вибухів, адже під час реконструкції використовуватиметься вихолощена зброя – гвинтівки, кулемети та гармати – а також потужна піротехніка. Оголошення лунає кілька разів, однак люди все ближче підбираються до епіцентру майбутнього бою.

Зрештою, на площу урочистою ходою виходять реконструктори: усі війська – майбутні союзники та вороги – поки йдуть єдиним маршем.

 
 


Колону замикає великий та грізний панцерник "Петлюра" з двома кулеметами "Максим" у башті машини. Зрештою, на площі вмикають моторошну музику, а на плац-театр виходять вінничани з минулого століття, актори місцевого театру ім. Садовсього.

 

Це – звичайні мешканці міста, вони походжають міським майданом, спілкуючись між собою, купуючи овочі на невеличкому ринку. Неподалік – невеликий загін армії УГА: військовими виглядають розслаблено, ніби й не очікуючи атаки росіян.

 

"Брати" зі Сходу атакують раптово – їх значно більше, ніж українських воїнів. Після короткого, але запеклого бою більшість захисників української Вінниці гине, лишається лише кілька полонених.

 
 
 

За тим – допит, а потім білогвардійці ведуть захоплених бійців до вежі й тут же, під стінкою – відразу розстрілюють. Їхні тіла складають в один ряд із загиблими від тифу: у ті роки хвороба збирала свій смертельний врожай особливо масово серед воїнів УГА, яка розташовувалася тоді у Вінниці.

 

Проте влада "білих" у місті тривала недовго: вже за кілька хвилин на площі знову пролунали постріли: тепер теж наступали росіяни, але цього разу – "червоні".

 
 
 

Бій тривав трохи довше, ніж Галицької армії проти білогвардійців, однак невдовзі білогвардійські війська викинули білий прапор перед більшовикам.

 

Командири пішли на перемовини, аби узгодити деталі капітуляції, а радянські підпільники вже вітали "визволителів", у той час як місцева інтелігенція поставилася до "червоних" із ще більшою підозрою, ніж до "білих". 

 
 
 

Чого не скажеш про вінницький працівників тодішньої взуттєвої фабрики: пролетаріат радо вітав "робітничу армію" та закликав інших містян долучатися до загонів більшовиків.

 

Однак підпільники у Вінниці були не лише з боку "червоних": раптово з вікна найближчого будинку почали стріляти по російських військах: це вінничани, як не хотіли миритися з російською окупацією, вели свій, здавалося, останній бій за волю української Вінниці.

 

Однак загинути цього дня підпільнику не судилося: саме в цей час на площу ввірвалися з’єднані загони армій УНР та УГА. На озброєнні українців – важка гармата, що перебувала в авангарді вояцтва, позаду, вогнем з двох кулеметів-"Максимів" військовиків прикривав панцерник "Петлюра".

 
 

Перша атака українців захлинулася через опір росіян. На полі бою з’явилися перші вбиті та поранені – сестра-жалібниця, ризикуючи власним життям, вибігла на плац-театр аби надати першу допомогу українським бійцям.

 

Війська УНР та УГА тим часом відвойовували Вінницю метр за метром. Зрештою, бійці кинулися у відчайдушну рукопашну атаку: багнетами та шаблями, пістолетними пострілами з кількох метрів російські окупанти були знищені за лічені хвилини.

 
 
 

Над Вінницею знову піднялися українські прапори: жовто-синій стяг та прапор Третьої Залізної Дивізії. Вигуки реконструкторів "Слава!" потонули в оплесках глядачів, а вже за мить на плац-театр вибігли хлопчаки з перших рядів: збирати відстріляні гільзи, а їхні батьки – фотографуватися з реконструкторами.

 

Як розповів один з організаторів військово-історичної реконструкції Олександр Федоришен, цього разу було більше учасників, більше глядачів, більше пострілів та більше зброї, порівняно з минулою реконструкцією.

 

Між іншим, серед учансиків було 111 реконструкторів з усієї країни, в тому числі з тимчасово-окупованих територій. Серед них є легендарні бійці АТО, один з них, наприклад, гарматою "вистрілював" тризуб на будівлі Донецького аеропорту під час боїв за нього.

"Наші наступні реконструкції будуть не менш масштабними і, напевно, вже на інших міських локаціях", – обіцяє історик.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.