У Києві презентували книгу спогадів про Революцію Гідності. ФОТО

Зі сльозами та спогадами у річницю Революції Гідності, відбулася презентація книги "Майдан від першої особи. Регіональний вимір".

Це вже третій випуск, який включає спогади від  Автономної Республіки Крим до Луганської області. Символічно, що презентація відбувалась у великій колонні залі Київради, де власне і відбувались важливі революційні події Майдану.

Книга формувалася на основі 2000-годинних записів спогадів очевидців подій зими 2013/14 років. До проекту долучилося 1200 учасників Революції Гідності, з них 415 спогадів було зібрано в регіонах, проте в збірник "Майдан від першої особи. Регіональний вимір"  увійшло 250 свідчень.

 

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович відзначив, що презентоване видання відіграє велику роль не лише в історії країни, але й для сучасності:

"Книга "Майдан від першої особи" дуже важлива з історичної точки зору, для того, щоб показати, що Майдан - це не лише Київ, це ціла Україна. Ми підняли дуже цікаву інформацію і стали першими, які узагальнили події Майдану і зібрали спогади з усіх регіонів в єдине видання. Ця книга для майбутніх поколінь стане ключовим збірником, щоб зрозуміти події 2013/14 років. Я переконаний, що ця книга важлива для теперішнього покоління, вона підживлює пам’ять про Майдан і ми розуміємо, який великий шлях ми пройшли."

 

Співробітник Українського інституту національної пам’яті, одна із упорядників видання Тетяна Ковтунович розповіла, що ця збірка є значним кроком в переосмислені подій Майдану:

"Це видання унікальне, адже охоплює велику географію спогадів….книга містить близько 365 фотографій, а також документи та дописи у Фейсбук з тих подій. У двох частинах буде представлено історії 250 людей з усіх областей України. Ми презентуємо першу частину третього випуску, у якій вміщено 123 спогади. У другій частині планується вмістити 127 спогадів з 13 регіонів країни. Книга читається дуже легко, бо в ній представлені живі розмови з людьми, які на власному досвіді пережили переломні події. Ці історії не менш цікаві, а подекуди драматичніші, ніж події на столичному Майдані. Сподіваємося, що ця книга допоможе не лише розширити географію Революції Гідності, але й глибше зрозуміти те, що відбувалося зимою 2013/14 років."

"Майдан від першої особи. Регіональний вимір" – це третій випуск серії тематичних видань. Книга реконструює події місцевих майданів, адже під час Революції столиця перебувала в центрі суспільної уваги, а як відбувались протестні рухи в областях – відомо не багато. Укладачі третього збірника спробували заповнити цю прогалину та сформувати уявлення про Майдан як загальноукраїнське явище.

 

Випуск складається з 25 розділів – за кількістю регіонів України. Частини подаються за назвами областей, розташованими в алфавітному порядку. Цього року виходить перша частина, до якої увійшли регіони, починаючи з Автономної Республіки Крим до Луганської області. Решту областей буде представлено у другій частині, яка має вийти друком наступного року.

У презентації книги взяли участь науковці та викладачі місцевих ВНЗ, які займалися збором усних свідчень у регіонах та підготовкою збірника. Професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Оксана Ярош та професор Криворізького національного університету Тетяна Цимбал розказали, як відбувався збір усних свідчень у їхніх містах.

Cвоїми спогадами ділились учасники місцевих Майданів, зокрема: Максим Кицюк, співкоординатор івано-франківського Майдану; Артур Шевцов, член робочої групи донецького Євромайдану; Надія Мороз, журналістка, волонтерка, учасниця запорізького Майдану; Олексій Цокалов, фермер, громадський діяч, друг загиблого на Майдані Віктора Чміленка; Ірина Кісельова, голова громадської організації "Білоцерківський центр громадських ініціатив"; Ісмаїл Ісмаїлов, співкоординатор кримського Євромайдану  та інші.

 

Нагадаємо, збірник підготовлений у рамках проекту Українського інституту національної пам’яті "Майдан: усна історія", який стартував навесні 2014 року. Головна мета проекту - збір усних свідчень очевидців та учасників Революції Гідності. На основі зібраних спогадів започаткована серія друкованих видань "Майдан від першої особи". У 2015 році вийшов перший випуск серії "45 історій Революції Гідності", у 2016 році другий – "Мистецтво на барикадах".

Організатор: Український інститут національної пам’яті.

Захід реалізований за підтримки Київської міської державної адміністрації.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?