У Мінську відкрилася перукарня "Чекіст"

3 січня 2018 року в білоруській столиці запрацювала чоловіча перукарня ("барбершоп") під назвою "Чекіст".

Заклад розташовується на вул. Тимірязєва, повідомляє білоруська служба Радіо "Свобода".

 

Свої мотиви для вибору назви один із співзасновників "барбершопу" Олег пояснює так:

"Усім подобається фільми з Джеймсом Бондом. Назва "Чекіст" має на увазі загальне поняття – працівник органів державної безпеки. КДБ, ФСБ, британська розвідка, будь-які розвідки світу й органи державної безпеки. Коли ми просто подивимося фільми про спецслужби, то в нас вималюється образ людини, яка завжди добре виглядає, приклад для чоловіка, завжди акуратна зачіска. На нього завжди приємно подивитися. Такі люди завжди в порядку, успішні. Тому ми вибрали цю назву".

За словами його компаньйона Іллі, назва "Чекіст" слугує "фішкою", яка допомагає виділятися на мінському ринку, насиченому перукарнями:

"На дворі ХХІ століття, і сучасна молодь, напевно, не так багато уваги звертає на історію. Старші люди, звичайно, звернуть увагу на нашу назву. Імовірно, з їх боку буде певний негатив. Але ми на цьому не акцентуємо увагу. Звичайно, в історії за цим словом негатив, сталінські репресії. Але ми не хочемо в це заглиблюватися чи привертати увагу. Ми хотіли нестандартну назву, яка б викликала цікавість і все".

Як відомо, чекістами називали (й у деяких пострадянських країнах продовжують називати) співробітників репресивних спецслужб. Слово походить від російської абревіатури ЧК – Надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією та саботажем, утвореної більшовиками в 1917 році.

Такою була перша назва репресивно-карального органу СРСР, який потім реорганізовувався в ГПУ, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МВД, МГБ і КГБ.

Нагадаємо, група російських науковців звинуватила  директора ФСБ Росії Олександра Бортникова у виправданні сталінських репресій.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?