Станція метро "Петрівка" в Києві стала "Почайною"

Сьогодні Київська міська рада на своєму засіданні перейменувала станцію "Петрівка" столичного метрополітену в "Почайну".

Про це повідомляє видання "LB.ua"

 Станція метро, віднині вже "Почайна". Фото: LB.ua

За прийняття відповідного проекту рішення проголосували 70 депутатів за мінімально необхідних 61.

Громадське обговорення перейменування пройшло на сайті Київміськадміністрації в період з 1 березня 2017 року до 1 травня 2017 року. Участь у голосуванні взяли 1942 людини. З них 1 426 громадян (73%) підтримали перейменування станції "Петрівка", інші висловилися проти.

Також депутати перейменували Куренівсько-Червоноармійську лінію метро в Оболонсько-Теремківську.

На засіданні в четвер депутати виключили з порядку денного засідання міськради питання про перейменування міжнародного аеропорту "Київ" в аеропорт імені Ігоря Сікорського.

Довідково. Станція метро "Петрівка", відкрита 1980 року, називається на честь радянського партійного державного діяча Григорія Петровського (1878—1958).

На час відкриття станції Подільський район, де вона розташовується, мав назву "Петрівський". Як Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (1920—1938) Г. Петровський був одним із організаторів Голодомору 1932—1933 років.

Петровський був найбільш проросійським з-поміж українських більшовиків. Він був прихильником сталінського автономістського (на противагу федеративному) плану при створенні СРСР, противником політики українізації та одним із організаторів Голодомору 1932—1933 років.

Нова назва — на честь річки Почайна, в якій, імовірно, відбувалося хрещення Русі князем Володимиром Великим у 988 році. Нині річка майже зникла.

Нагадуємо, що минулого року сквер імені Косіора в Києві перейменували на честь полковника Болбочана.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?