Спецпроект

У Києві презентували колажі із найвідоміших світлин Голодомору

Самара Пірс, правнучка фотографа Голодомору Александра Вінербергера презентувала свій проект «Маски Голодомору».

Виставка відкрилася у Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору", 7 лютого 2018 року. Про це повідомляє "Радіо Свобода".

 Фотограф Самара Пірс (праворуч) у Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору", Київ, 7 лютого 2018 року

Австрійському інженеру Александру Вінербергеру, у 1933 році в Харкові вдалося зафіксувати на плівку фотоапарата "Лейка" події, які свідчать про голод в Україні.

Плівку зі знімками чоловік згодом вивіз до Австрії. У 2009 році ці світлини долучили як докази до слідства і кримінальної справи за фактом вчинення злочину геноциду в Україні.

 

Фотоапарат Вінербергера успадкувала Самара Пірс. Навчаючись в університеті, вона вирішила виконати свою дипломну роботу на тему Голодомору.

"Я усвідомлювала, що про Голодомор в Англії взагалі ніхто не знає. Це слово невідоме. Тому я вирішила не послуговуватися інформацією з теоретичних джерел, а самостійно поїхати до України дізнатися всю правду", – розповіла Пірс.

Для свого проекту вона обрала техніку колажу. Пірс поїхала до Харкова і сфотографувала ті ж місця, що і її прадід, використовуючи його "Лейку". Свої знімки жінка робила на прозорому папері і накладала їх на фото прадіда, які були на цупкому папері. Так вона досягла ефекту контрасту.

 

"Ці фотографії – це як прихована правда. Світлини мого прадіда проступають через сучасні фотографії, які зробила я", – сказала фотограф.

Самара Пірс також планує видати в Україні книгу зі щоденниковими спогадами свого прадіда. Нині шукає видавців і перекладачів.

Також фотограф працює зі світлинами, які вона зробила на Донбасі. Їх теж накладатиме на знімки свого прадіда, щоб показати протиставлення війни й Голодомору. Так вона хоче зібрати гроші для української армії.

Нагадуємо, що у ізраїльському Кнессеті зареєстровано законопроект про визнання Голодомору – геноцидом. Росія вже поспішила гнівно відреагувати на це.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?