В Україні почалося визнання «прихованих» пропагандою ветеранів війни

В Українському інституті національної пам’яті навели приклад, як зміна назв сприяє відновленню прав громадян України.

 

Радянський Союз приховував свою участь у Другій світовій війні у 1939-1941 роках. Цей міф відбився на багатьох людях, вимушену участь яких у бойових діях не визнавали. Сьогодні щодо таких громадян України відбуваються перші зміни у відновленні прав.

Інститут національної пам’яті повідомляє, що "декомунізаційні" закони спрацювали для першого визнання особи з інвалідністю внаслідок війни громадянки України, яка не могла добитися цього статусу понад 70 років.  

Зміна пропагандистських термінів та хронології (замість "Велика Вітчизняна війна 1941-1945" використовується термін "Друга світова війна 1939-1945") врешті призвела до відповідного рішення органів соціального захисту визнати 99-річну жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформлення посвідчення.

Йдеться про учасницю радянсько-фінської війни 1939-1940 років, яка проживає в Києві.

За часів СРСР її не визнали особою з інвалідністю внаслідок війни, оскільки свою інвалідність вона отримала в період війни СРСР з Фінляндією, яку, через великі втрати Червоної армії, радянське керівництво замовчувало.

Жінка не могла отримати цей статус і після проголошення незалежності, оскільки у законі "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до декомунізації використовувався термін "Велика Вітчизняна війна". Він стосувався лише 1941-1945 років, а перші два роки Другої світової війни (1939-1941) не враховувались.

"Мені майже сто років, я пережила два голоди і дві війни – перебачила я все, і навіть у такому віці пам’ятаю ці періоди мого нелегкого життя військового медика, а потім сільського лікаря, але зараз мене не хочуть чути державні службовці", - скаржилась громадянка у зверненні до Інституту національної пам’яті.

Так радянський пропагандистський термін "Велика Вітчизняна війна" безпосередньо впливав на долю конкретної людини.

"Комуністична пропаганда ділила ветеранів Другої світової війни на дві нерівні групи. Тих, хто воював у 1941-1945 роках, Радянська держава вважала "правильними". Їхня присутність використовувалася для політичного піару, а у брежнєвські та пізніші часи вони навіть отримували від держави соціальні виплати.

Однак існувала й інша частина ветеранів – тих, кого мобілізували до Червоної армії і скерували воювати за інтереси Кремля у 1939-1941 роках", — пояснює Сергій Рябенко, юрист Українського інституту національної пам’яті.

У 1939-1941 СРСР був союзником Третього Райху і разом із ним ділив Східну Європу. Цей союз дозволив розв’язати найбільшу в історії людства війну. Сотні тисяч бійців Червоної армії, часто з примусу, воювали в Західній Україні, Білорусії, Молдові, країнах Балтії, Фінляндії. Та опісля ці люди стали незручними, а факти про ці два роки замовчувались.

Поштовхом до відновлення їхніх прав стало ухвалення у 2015 році Верховною Радою пакету законів про декомунізацію, одним із яких — "Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939-1945" — Україна скасувала радянський пропагандистський термін "Велика Вітчизняна війна".

Опісля у 2017 році Парламент вніс зміни у закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і згадана учасниця бойових дій отримала право на відповідний статус.

Однак змін у законодавстві було недостатньо. Лише після листа Українського інституту національної пам’яті про те, що радянсько-фінська війна 1939-1940 років була частиною Другої світової війни, органи соціального захисту визнали жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформили посвідчення.

"Так "звичайна" зміна назви посприяла відновленню прав громадян України", — підкреслив Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?