В Україні почалося визнання «прихованих» пропагандою ветеранів війни

В Українському інституті національної пам’яті навели приклад, як зміна назв сприяє відновленню прав громадян України.

 

Радянський Союз приховував свою участь у Другій світовій війні у 1939-1941 роках. Цей міф відбився на багатьох людях, вимушену участь яких у бойових діях не визнавали. Сьогодні щодо таких громадян України відбуваються перші зміни у відновленні прав.

Інститут національної пам’яті повідомляє, що "декомунізаційні" закони спрацювали для першого визнання особи з інвалідністю внаслідок війни громадянки України, яка не могла добитися цього статусу понад 70 років.  

Зміна пропагандистських термінів та хронології (замість "Велика Вітчизняна війна 1941-1945" використовується термін "Друга світова війна 1939-1945") врешті призвела до відповідного рішення органів соціального захисту визнати 99-річну жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформлення посвідчення.

Йдеться про учасницю радянсько-фінської війни 1939-1940 років, яка проживає в Києві.

За часів СРСР її не визнали особою з інвалідністю внаслідок війни, оскільки свою інвалідність вона отримала в період війни СРСР з Фінляндією, яку, через великі втрати Червоної армії, радянське керівництво замовчувало.

Жінка не могла отримати цей статус і після проголошення незалежності, оскільки у законі "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до декомунізації використовувався термін "Велика Вітчизняна війна". Він стосувався лише 1941-1945 років, а перші два роки Другої світової війни (1939-1941) не враховувались.

"Мені майже сто років, я пережила два голоди і дві війни – перебачила я все, і навіть у такому віці пам’ятаю ці періоди мого нелегкого життя військового медика, а потім сільського лікаря, але зараз мене не хочуть чути державні службовці", - скаржилась громадянка у зверненні до Інституту національної пам’яті.

Так радянський пропагандистський термін "Велика Вітчизняна війна" безпосередньо впливав на долю конкретної людини.

"Комуністична пропаганда ділила ветеранів Другої світової війни на дві нерівні групи. Тих, хто воював у 1941-1945 роках, Радянська держава вважала "правильними". Їхня присутність використовувалася для політичного піару, а у брежнєвські та пізніші часи вони навіть отримували від держави соціальні виплати.

Однак існувала й інша частина ветеранів – тих, кого мобілізували до Червоної армії і скерували воювати за інтереси Кремля у 1939-1941 роках", — пояснює Сергій Рябенко, юрист Українського інституту національної пам’яті.

У 1939-1941 СРСР був союзником Третього Райху і разом із ним ділив Східну Європу. Цей союз дозволив розв’язати найбільшу в історії людства війну. Сотні тисяч бійців Червоної армії, часто з примусу, воювали в Західній Україні, Білорусії, Молдові, країнах Балтії, Фінляндії. Та опісля ці люди стали незручними, а факти про ці два роки замовчувались.

Поштовхом до відновлення їхніх прав стало ухвалення у 2015 році Верховною Радою пакету законів про декомунізацію, одним із яких — "Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939-1945" — Україна скасувала радянський пропагандистський термін "Велика Вітчизняна війна".

Опісля у 2017 році Парламент вніс зміни у закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і згадана учасниця бойових дій отримала право на відповідний статус.

Однак змін у законодавстві було недостатньо. Лише після листа Українського інституту національної пам’яті про те, що радянсько-фінська війна 1939-1940 років була частиною Другої світової війни, органи соціального захисту визнали жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформили посвідчення.

"Так "звичайна" зміна назви посприяла відновленню прав громадян України", — підкреслив Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті.

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.