В Україні почалося визнання «прихованих» пропагандою ветеранів війни

В Українському інституті національної пам’яті навели приклад, як зміна назв сприяє відновленню прав громадян України.

 

Радянський Союз приховував свою участь у Другій світовій війні у 1939-1941 роках. Цей міф відбився на багатьох людях, вимушену участь яких у бойових діях не визнавали. Сьогодні щодо таких громадян України відбуваються перші зміни у відновленні прав.

Інститут національної пам’яті повідомляє, що "декомунізаційні" закони спрацювали для першого визнання особи з інвалідністю внаслідок війни громадянки України, яка не могла добитися цього статусу понад 70 років.  

Зміна пропагандистських термінів та хронології (замість "Велика Вітчизняна війна 1941-1945" використовується термін "Друга світова війна 1939-1945") врешті призвела до відповідного рішення органів соціального захисту визнати 99-річну жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформлення посвідчення.

Йдеться про учасницю радянсько-фінської війни 1939-1940 років, яка проживає в Києві.

За часів СРСР її не визнали особою з інвалідністю внаслідок війни, оскільки свою інвалідність вона отримала в період війни СРСР з Фінляндією, яку, через великі втрати Червоної армії, радянське керівництво замовчувало.

Жінка не могла отримати цей статус і після проголошення незалежності, оскільки у законі "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до декомунізації використовувався термін "Велика Вітчизняна війна". Він стосувався лише 1941-1945 років, а перші два роки Другої світової війни (1939-1941) не враховувались.

"Мені майже сто років, я пережила два голоди і дві війни – перебачила я все, і навіть у такому віці пам’ятаю ці періоди мого нелегкого життя військового медика, а потім сільського лікаря, але зараз мене не хочуть чути державні службовці", - скаржилась громадянка у зверненні до Інституту національної пам’яті.

Так радянський пропагандистський термін "Велика Вітчизняна війна" безпосередньо впливав на долю конкретної людини.

"Комуністична пропаганда ділила ветеранів Другої світової війни на дві нерівні групи. Тих, хто воював у 1941-1945 роках, Радянська держава вважала "правильними". Їхня присутність використовувалася для політичного піару, а у брежнєвські та пізніші часи вони навіть отримували від держави соціальні виплати.

Однак існувала й інша частина ветеранів – тих, кого мобілізували до Червоної армії і скерували воювати за інтереси Кремля у 1939-1941 роках", — пояснює Сергій Рябенко, юрист Українського інституту національної пам’яті.

У 1939-1941 СРСР був союзником Третього Райху і разом із ним ділив Східну Європу. Цей союз дозволив розв’язати найбільшу в історії людства війну. Сотні тисяч бійців Червоної армії, часто з примусу, воювали в Західній Україні, Білорусії, Молдові, країнах Балтії, Фінляндії. Та опісля ці люди стали незручними, а факти про ці два роки замовчувались.

Поштовхом до відновлення їхніх прав стало ухвалення у 2015 році Верховною Радою пакету законів про декомунізацію, одним із яких — "Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939-1945" — Україна скасувала радянський пропагандистський термін "Велика Вітчизняна війна".

Опісля у 2017 році Парламент вніс зміни у закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і згадана учасниця бойових дій отримала право на відповідний статус.

Однак змін у законодавстві було недостатньо. Лише після листа Українського інституту національної пам’яті про те, що радянсько-фінська війна 1939-1940 років була частиною Другої світової війни, органи соціального захисту визнали жінку особою з інвалідністю внаслідок війни та оформили посвідчення.

"Так "звичайна" зміна назви посприяла відновленню прав громадян України", — підкреслив Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.