У Харкові повалили погруддя Георгію Жукову. ФОТО

У ніч із 5 на 6 травня ультраправі активісти повалили погруддя Маршалу Радянського Союзу Георгію Жукову в Харкові.

Про це повідомив рух "Фрайкор" на своїй сторінці у "Фейсбуці".

 Так бюст Маршалу СРСР виглядав "до".

Погруддя командувачу низки фронтів Червоної армії під час Другої світової війни Георгію Жукову розташовувалося на проспекті Петра Григоренка, який раніше був теж названий іменем Жукова. Монумент установили 1994 року.

 

"Пам’ятник Жукову в Харкові повалено! Невідомі патріоти передають вітання всім сепарам і ваті міста! Кати українського народу не мають права стояти на нашій землі", - ідеться в повідомленні на сторінці "Фрайкору".

 

Нагадаємо, 5 січня цього року цей пам'ятник Жукову вже пережив атаку націоналістичного руху "Права молодь". Його облили фарбою і залишили написи.

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.