АНОНС: У НІМУ презентують фільм про голову Київського братства УПА

22 вересня в Національному музеї історії Українивідбудеться презентація волонтерського проекту зі збереження спогадів ветеранів визвольного руху "Жива УПА".

Метою волонтерського проекту "Сектор правди" став збір й документування спогадів ветеранів УПА. Учасників проекту до цього привів невблаганний плин часу, адже зараз наймолодшим із живих ветеранів УПА вже по 90 років і вони не можуть довго чекати.

 

На основі розповідей ветеранів УПА для популяризації українських героїв, для вшанування пам'яті тих, хто загинув у боротьбі, для поширення історичної інформації у доступній, в тому числі для молоді, формі, вже знято першу серію циклу "Жива УПА" - "Орест" (історія голови Київського крайового братства УПА Ореста Васкула), завершено фільмування другої частини - "Повстанське Танго", розпочато знімання третьої серії циклу "Я не з неба" про Мирослава Симчича, а матеріалу зібрано ще на 14 серій.

Команда проекту "Жива УПА" включає як журналістів-волонтерів, так і фахівців Національного музею історії України. 

Під час презентації буде показано першу серію циклу "Орест" (тривалість бл. 35 хв) та продемонстровано відеоролик проекту "Жива УПА".

Про проект розкажуть його авторки Алла Мегель та Марія Яремчук, а також генеральний директор НМІУ Тетяна Сосновська.

22 вересня, субота, 16.00

Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2, 4 поверх).

Організатор: проект "Сектор правди" та Національний музей історії України.

Вхід за музейним квитком вартістю 30 грн.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками