Спецпроект

Меморіал жертвам Голодомору відкрили в найбільшому місті Канади. ФОТО

21 жовтня в канадському місті Торонто офіційно відкрили меморіал жертвам Голодомору.

До офіційної церемонії відкриття меморіалу долучилося кілька сотень осіб, серед яких був мер Торонто Джон Торі, міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд та перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів, повідомляє Укрінформ.
 Фото: Укрінформ

"Українська громада Канади протягом багатьох років, коли пам’ять про Голодомор приховувалася, берегла її і змогла повернути до України. Це дуже важливий внесок і я особливо вдячна старшим членам нашої громади, які підтримували цю пам’ять", - сказала Фріланд.

Вона також згадала незаконно ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова. "Варто згадати про Олега Сенцова і подумати про кримських татар. Вічна пам’ять усім жертвам, будемо далі боротися за тих, хто страждає", — наголосила міністра.

На церемонії виступив також Микола Латишко, який пережив Голодомор та згодом емігрував до Канади. "Як християни мимаємо пробачати, але ніколи не забувати", — сказав він у своїй промові.

Скульптурна композиція меморіалу розмістилася на території Виставкової площі, неподалік від аеропорту Торонто та набережної озера Онтаріо. Центрове місце меморіалу зайняла скульптура українського митця Петра Дроздовського "Гірка пам’ять дитинства".

Ця скульптура пов’язує меморіал у Торонто із іншими подібними пам’ятниками в Україні та інших країнах.

Згідно з попереднім кошторисом, на спорудження меморіалу було витрачено близько 1,2 млн дол. Більшість цієї суми зібрали зусиллями української діаспори за допомогою індивідуальних пожертв.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками