В'ятрович: Протистояти "руському міру" варто окремим законом, а не змінами до декомунізаційного

Законопроекти про заборону пропаганди "руського міра" можуть призвести до розбалансування чинного закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки".

Про це "Історичній правді" повідомили в Українському інституті національної пам'яті.

Ідеться про те, що в Верховній Раді України зареєстрували два законопроекти № 9139 та № 9200 про засудження і заборону пропаганди "руського міра". 

Інститут заявив про підтримку мети цих законопроектів, але зазначив, що вони не вповні відповідають заявленим авторами цілям та можуть спричинити розбалансування чинного закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки".

В Інституті вважають недоречним законодавче оформлення стримуючих механізмів проти загроз "руського міра" у формі змін до закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки".

Адже пропоновані правки суперечать логіці декомунізаційного закону. У ньому йдеться про засудження двох злочинних тоталітарних режимів, а не їх ідеології. Тому чинний закон забороняє не ідеї, а використання визначеної символіки.

Натомість у законопроектах №9139 та №9200 пропонується засудження і заборона "імперської ідеології держави-агресора" або "пропаганди руського міра", але не засуджується жоден режим. Крім того зазначений у законопроекті № 9200 перелік забороненої символіки є недостатньо чітким та повним для його ефективного застосування.

Також запропоновані в законопроектах визначення ключових термінів "руський мір" і "пропаганди пропаганди руського міра" не чітко прописані, що, на думку спеціалістів, також викличе труднощі при застосуванні норм закону на практиці і створить простір для довільного трактування.

Те саме стосується й інших визначень, наприклад, "формування культу осіб перших керівників РФ" чи "поширення ідеї об’єднання в єдиний "триєдиний російський народ".

Крім того, термін "пропаганда руського міра" містить визначення, які підпадають під ознаки злочинів, вже окреслених низкою статей Кримінального кодексу України (ст. 109 ККУ "Дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу", ст. 110 "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України", ст. 111 ККУ – "Державна зрада" тощо).

З точки зору кримінального права, це створює невизначеність у кваліфікації діяння та навпаки ускладнить притягнення до відповідальності. Відтак не спростить спроби зупинити такого роду правопорушення, а ускладнить їх.

"Обидва законопроекти є недоречною модифікацією закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" і не вирішують завдань, поставлених їхніми авторами в пояснювальних записках, не дають юридично конкретних визначень "рускому міру", не прописують реальних механізмів боротьби з пропагандою чи символікою РФ та ОРДЛО.

Натомість правки несуть загрозу розбалансування чинного Закону, спричинять негативну реакцію з боку Європейського Союзу та Венеційської комісії, дадуть критикам декомунізації аргументи для публічних атак на Закон"
, - коментує Голова Інституту Володимир В’ятрович.

Тому, підтримуючи магістральну ідею та мету обох законопроектів – потребу створити інструменти для боротьби з агресією "руского міра" в Україні, Інститут пропонує реалізувати їх через спеціальний законодавчий акт.

"Для його опрацювання, - зазначив В’ятрович, - пропонуємо скористатися нашим досвідом підготовки декомунізаційного пакету законів і провести низку експертних обговорень. Український інститут національної пам’яті готовий взяти участь в таких заходах".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?