У Львові відкрили пам'ятник героям ЗУНР та УГА. ФОТО

1 листопада, у день вшанування 100-річчя Листопадового Чину у Львові урочисто відкрили та освятили пам'ятник героям ЗУНР і УГА.

Про це повідомляє Гал-інфо.

 Фото: Марія Шевців, Гал-Інфо

Меморіал заввишки понад 8 метрів та площу навколо нього облаштували на розі вул. Огієнка і вул. Листопадового Чину за рішенням Львівської облдержадміністрації.

На відкритті пам'ятника були присутні вищі посадові особи Львівщини, зокрема голова ЛОДА Олег Синютка та голова Львівської облради Олександр Ганущин, а також Генеральний прокурор України Юрій Луценко і Перший віце-прем'єр-міністр України Степан Кубів. Крім цього, відкрити меморіал запросили і автора проекту, народного художника України Любомира Медвідя.

 Фото: Марія Шевців, Гал-Інфо

Урочистості розпочалися зачитуванням Відозви Української Національної Ради до мешканців Галичини про проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та театралізованою присягою Січових Стрільців.

Згодом присутні під супровід оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного спільно виконали Державний Гімн України. Після короткого віче пам'ятний знак освятили і вшанували українських героїв хвилиною мовчання.

 Фото: Марія Шевців, Гал-Інфо

"Усі, хто зібрався сьогодні тут, подумки порівнює цей день із 1 листопада 1918 року. Ми повинні розуміти, що не відчуваючи, не бачачи щодня нашої історії, не шануючи героїв, які поклали голову за нашу державу, ми не матимемо майбутнього.

Зараз за тисячу кілометрів від Львова український воїн береже нашу державу, українська армія боронить нашу землю. Сьогодні ми маємо чим гордитися – Західноукраїнською Народною Республікою, Українською Галицькою Армією, Збройними Силами України", - наголосив Олег Синютка.

Нагадуємо, що у Києві відкрилась виставка, присвячена україно-польським стосункам.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?