"Назустріч свободі!". До Дня гідності та свободи відкрилася виставка в Будинку профспілок. ФОТО

21 листопада Національний музей Революції гідності відкрив Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану в Будинку профспілок.

Про це повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на "Радіо Свобода".

Перша виставка в ньому називається "Назустріч свободі!" й розповідає про події Євромайдану. Експозиція розміщена на двох поверхах. Загальна площа інфоцентру – близько 120 квадратних метрів.

 
 

Завдяки мультимедійним засобам відвідувачі цілковито поринуть в атмосферу подій революції, зокрема через оповіді її учасників.

Окрім тимчасової експозиції, в інфоцентрі облаштовано зону відпочинку. Кожен може більше дізнатися про екскурсійний маршрут "Місця Революції Гідності" і про діяльність музею загалом.

 
 

Простір буде інтерактивним: відвідувачі не просто ставатимуть спостерігачами, а й долучаться до створення нових сенсів експозиції. Так, наприклад, на другому поверсі одна зі стін відтворюватиме стіну з дерев’яних брусків, на яких майданівці писали назви населених пунктів, звідки були родом. Кожен охочий зможе залишити тут напис.

 
 

Наразі у музеї відкрито одну залу.

21 листопада в Україні відзначають День гідості та свободи. 2018 року виповнюється 5 років від початку протестів за євроінтеграцію та проти режиму президента Януковича. 

Читайте також:

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками